В життя Олександра Роги з Шустовець прийшла глибока осінь

«В моє життя прийшла глибока осінь», – так каже про себе ювіляр. На календарі – 2019-й. Рік, ювілейний для знаної і шанованої в селі Шустівці людини – Олександра Антоновича РОГИ.

Філолог за фахом і покликанням, він понад 40 літ сіяв мудре і вічне в серця і душі підростаючого покоління, 15 років очолював педагогічний колектив Шустовецької загальноосвітньої школи.

Народився ювіляр 2 лютого 1939 року в селі Чорнокозинці, у родині хліборобів. Дитячі роки припали на важкі повоєнні часи. Ріс без батька, який помер у голодний повоєнний рік і приходив до сина лише у снах. Про обездолене сирітське дитинство Олександр Антонович напише у одному зі своїх віршів:

Гірка сльоза скотилась ненароком,

Печальна туга в серці залягла.

Дитинство наше, радість і свободу –

Забрала все проклятая війна.

Хлопчині довелося з ранніх років трудитися біля землі. Разом з дорослими сіяв, орав та збирав урожай. Синівську любов до матінки-землі автор віршів передав такими поетичними рядками:

Свята земелько! Ти нас годувала!

Ти нам давала хліба і води.

А ще за те тебе я щиро люблю,

Що тут зостались татові сліди.

Та найбільшим захопленням для школяра Олександра були книги. Читав допізна довгими осінніми та зимовими вечорами.

Пізніше став солдатом. Після завершення служби в армії навчався на філологічному факультеті Кам’янець-Подільського педінституту, навчання поєднував із роботою в школі. У молоді роки Олександр Антонович був активним учасником святкових концертів у сільському клубі, аматором театральних сцен.

Ювіляр – людина з глибоким почуттям гумору. Він пише і сам декламує зі сцени свої гумористичні твори. Гумор у нього дотепний і доброзичливий. Герої його гуморесок – простакуваті сільські люди, над якими можна щиро посміятися:

• Хто хазяїн в цьому домі? –

Став Іван питати,

Та вже почав до дружини

Руку піднімати.

Та вона не розгубилась,

Сказати до речі,

Взяла в руку макогона

Й дала межи плечі.

Добре його відлупила –

Так зробила б кожна,

А Іван сказав крізь сльози:

– Вже й спитать не можна…

Привітна посмішка, жвавий погляд випромінюють мудрість, розум і його доброту. І сьогодні, коли ювіляру дошкуляють різні хвороби, коли душу огортають туга та печаль (два роки тому пішла за межу його любляча дружина, вчителька математики, Валентина Іванівна, з якою прожили у злагоді і любові понад півстоліття), прагне знаходити позитив у житті, намагається кожен день прожити недаремно, береться знову за вірші, уже ліричні:

Стара верба схилилась над водою,

І журиться, що осінь настає,

Що незабаром пустить із водою

Уже пожовкле листячко своє.

Але прийде пора й весна настане знову,

Появляться листочки молоді,

Стара верба прокинеться від сплячки

Й сполоще своє віття у воді.

Відлетіли у далеч роки, як ключ журавлів у вирій, -один за одним. Ось уже й вісімдесят…

Тож побажаємо ювіляру міцного здоров’я, земного щастя й довгої людської пам’яті. Хай завжди у Вас буде гарний настрій. Нехай Божа любов оберігає Вас від хвороб, душевних переживань і негараздів, а омофор Матері Божої завжди буде над Вами.

Нехай у Вашому домі завжди панують спокій і затишок, сонячне світло зігріває Вас у будь-яку погоду. Залишайтеся таким неповторним, яким Ви є.

З повагою колега Людмила ЄРМЕНЧУК.