СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ЗАХИСНИКА ВІТЧИЗНИ

– Світла душа, – так згадує про колишнього учня Староушицького ліцею Владика Бакаєва вчителька Лариса Левко. – Виріс у незаможній сім’ї без батька, тож після дев’ятого вирішив здобувати професію будівельника. Навчався у Чернівцях. Тамтешні наставники Владислава не могли нахвалитися ним, бо ж у хлопця виявилися гарні здібності до обраної справи. Як він радів, що практику проходив на такому серйозному об’єкті, як розбудова Львівського залізничного вокзалу.

На канікулах приїздив додому окрилений, зрозумівши, що таки знайшов себе, що успішно оволодіває секретами майстерності.

Відкритий, щирий Влад не цурався труднощів. Тож коли покликали на строкову, не шукав причин не піти до війська. Рідний дядько (мамин брат) теж служив у армії й навіть пропонував юнакові посприяти в його переведенні зі Львівщини до однієї з частин на Хмельниччині, тобто ближче до дому.

Та у Владислава були свої плани. За півроку від призову в Збройні Сили України прийняв рішення стати контрактником, аби допомагати співвітчизникам боронити територію на сході. Щоправда, заздалегідь не повідомляв про це рідних.

А коли вже опинився в підрозділі в зоні ООС, зателефонував своїм: «Привітайте мене, я в бойовій частині!».

Двадцять один рік доля відпустила юному захисникові Владиславу Бакаєву. Патріот України, захисник територіальної цілісності своєї Батьківщини Владислав Бакаєв загинув 24 квітня в с.Боровиньки на Луганщині, у районі операції об’єднаних сил. 28 квітня його бездиханне тіло доправили на малу батьківщину в Стару Ушицю, де і поховали.

Чимало люду зібралося, щоб вшанувати пам’ять Владислава. Втираючи сльози болю і жалю, кожен подумки лаяв війну, яка забирає синів України. Скупа чоловіча сльоза на обличчях бойових побратимів, слова, які важким клубком застрягали у горлі, та пронизливі безстрашні очі, які як власний біль, сприйняли загибель товариша по зброї. Важко й боляче усвідомлювати, що ніколи цей хлопчина не посміхнеться, не пізнає радості улюбленої праці, не запросить дівчину в кіно… І не гукне захоплено в трубку: «Привітайте мене, я – боєць!».

Герої не вмирають до тих пір, доки їх пам’ятають. То ж вічна шана тим, хто віддав своє життя за незалежність країни.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах