Щастя в тім, щоб на тебе чекали люди

Лип

2019

Опубліковано Суспільство Немає коментарів

Якось одна немолода сільська жіночка зізналася, що коли їй у чотирнадцять призначили висапувати гектар, від страху вона гірко заплакала.

У її ровесниці Олі з Рихти все було інакше, бо з великою охотою бігала в мамину ланку: неосяжні колгоспні поля гріли душу й радували око своїм простором, нескінченими шнурочками виблискуючого на сонечку підростаючого буряка. «Буду агрономом, – постановила тоді собі, – ось лишень закінчу вісім класів…»

А, мабуть, таки правильно, сама того не знаючи, вчинила приймальна комісія, не зарахувавши (не пройшла за конкурсом) юну випускницю до сільськогосподарського технікуму, бо ж не відбулася б Ольга Іванівна ПАВЛОВА як один з найкращих бухгалтерів району.

В залі районного управління фінансів райдержадміністрації (даруйте за банальність виразу) яблуку ніде впасти: сьогодні – День бухгалтера. Дивлячись на усміхнену, з гарними зачісками аудиторію, починаю невільно співчувати тим, хто все ще живе застарілими стереотипами: бухгалтер – нудна, сувора, стурбована тільки цифрами фігура.

Ветеранам нині – особлива увага – на них рівняється молодь, їхній безцінний досвід живить цю надважливу структуру будь-якої галузі.

Багато хто з вас, – зауважує у своєму виступі очільник райфінуправління Олександр Федик, – скільки працюють над підняттям економіки країни ці скромні й прості трудівники…

Тому й побажав на урочистому зібранні всім іменинникам позитивного сальдо керівник районної ради Віктор Кривак, а голова райдержадміністрації Василь Сукач як завжди дотепно й тепло привітав присутніх. Не міг не з’явитися на цьому професійному святі й народний депутат Володимир Мельниченко, бабуся котрого пропрацювала весь вік бухгалтером.

… Ви з газети, – дивується Ольга Іванівна, – але навіщо про мене писати? Я ж рядовий фахівець…»

Я ж схиляюсь до тієї думки, що про спеціаліста, котрий п’ятдесят років тому прийшов до Рихтівської сільради (у трудовій – єдиний запис) не лише варто, а й необхідно згадати.

Розповісти про те, що для мешканців села Ольга Іванівна Павлова – людина, без якої неможливо обійтись.

Жодного конфлікту чи нарікань на неї, – підтверджує голова сільської ради Любов Слободян, – ми не пригадуємо, бо ж їх насправді не було. Чуйність, людяність, бажання зрозуміти кожного – це про Ольгу Іванівну.
Невже Вам, – допитуюсь, – ніколи не доводилося підвищувати голос за п’ять десятиліть, розсердитися?
Та ні ж, – сміється, – а який в цьому сенс? З людьми можна з повагою, спокійно домовлятися, а відтак і від них теж саме отримаєш».

Сімнадцятилітньою прийшла вона на своє робоче місце з окладом (увага!) у тридцять чотири рублі.

Кращого не шукалося?
І не думала про це. Одразу втягнулася в професію. Ще на початках моя тітка Марія – обліковець навчала швидкісному методу обрахування на дерев’яній рахівниці.
І дійсно, – розмірковує Олександр Федик, – стара бухгалтерська гвардія трудилася багато літ за символічну плату, та труднощами її було не злякати, бо ж головне – любити справу».

Останнім часом інтернетом гуляє такий жарт: у хорошого бухгалтера все сходиться, крім юбки. Та в нашої героїні порядок з усім: сидіти не звикла, робота її любить, відповідальності її не позичати, тож удома вона теж лідирує, запалює вогником працелюбності – отож, і родину має дружну, непосидючу.

Ольга Іванівно, а що, крім добрих знань з математики, необхідно висококваліфікованому бухгалтеру?
Терпіння безмежного, щоб усе до копій очки зійшлося. Неабиякої зосередженості. Постійно навчатися. Це я зрозуміла ще з тієї пори, як вступила до Чернівецького фінансового технікуму.
А до слова, як Ви пережили перехід на електроніку.
Нормально. Як усі мої колеги. Нове, навпаки, полегшує працю. Та й онук Сашко – програміст є моїм особистим консультантом.

Спостерігаючи в колі привітних облич за тим, як подруги Ольги Іванівни обіймаються, розпитують одна одну про близьких, діляться враженнями, приходжу до висновку, що ця бухгалтерська спільнота – одна родина.

А у нас так, – пояснює Ольга Іванівна, – вважайте, що ми всі сестри.

Ну, як тут не позаздрити. Прогулюючись сучасно об лаштованими коридорами й кабінетами управління, звертаю увагу на яскраві фото: ось колектив у Карпатах, отут – на суботнику, а далі веселий гурт на возі святкує прихід зими…

Бачу немало молодих бухгалтерів: буде кому передавати естафету.