ЦЕ БУЛА ЛЮДИНА-СОНЦЕ

Так висловлювались люди, котрі багато років знали Миколу КАМІНСЬКОГО. На жаль, 41-річний боєць ЗСУ загинув на Донецькому напрямку.
Квітневого ранку Героя проводжали в останню путь батьки, старша сестра, дружина з 11-річною донечкою. Друзі, колишні однокласники, знайомі теплими словами згадували Миколу, котрий завжди намагався допомогти в скрутній ситуації. До прикладу, незважаючи на небезпеку, вивозив з окупованих ворогом територій родини – його вирізняли небайдужість, доброта, готовність простягнути руку.

Тому буквально з другого дня повномасштабного вторгнення ерефії він був уже в дорозі – волонтерив, затим зі своїм підрозділом пройшов дуже важкий шлях, перебуваючи в гарячих точках війни. Його знання, досвід, навички були безцінними, і до останньої хвилини Микола Камінський знаходився там, де виконується неймовірно важка, небезпечна робота, без якої не буває Перемоги.

Ще зранку в провідну неділю він телефонував рідним, та за пару годин його мобільний замовчав назавжди.

Микола надзвичайно любив життя, був прекрасним сином, братом, чоловіком і батьком, мав золоті руки і світлу душу. Перебуваючи в місцях, де на кожному кроці чатувала смерть, виходячи на зв’язок, коли це вдавалося, говорив: «Тату, я обов’язково повернуся, не переживайте, чекайте на мене…».

Десятого травня – день народження Миколи Камінського, і за сумлінну службу йому пообіцяли короткострокову відпустку, вже й документи відповідні були підписані… На жаль, цього вже не станеться.

Стоячи на колінах, проводжали мужнього Героя кам’янчани. Він віддав життя за те, щоби ми зустріли наступний ранок, тож не маємо права забувати про це.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах