ОБЛІГАЦІЇ ЗАМІСТЬ ГРОШЕЙ
Облігації державної позики третьої п’ятирічки. Дата – 1940 рік. Спадок від мого дідуся. Гординчук Максим Федорович працював тоді на вапняковому кар’єрі в селищі Сахкамінь тодішнього Смотрицького району. Підписався на позику, бо був головою профспілки, а отже на позику підписувався більше, ніж інші, аби показати «зразок»…
Ці облігації були кабалою для трудящих. Особливо по другій світовій війні. Бувало, людина підпишеться на позику, а потім по два-три місяці зарплати нема, за облігації вираховують.
Папірці на фото – то свідчення важкої праці: голова профспілки працював нарівні з іншими. Лише згодом дід став обліковцем у тій каменеломні. До війни і одразу по ній вся праця на Сахкамені з видобутку вапняка була виключно ручною: каменярі, їздові з кіньми, вантажники – все вручну. Зараз БєлАЗами камінь возять, дробилка працює, ковшами вантажать. А тоді – тяжка, пекельна праця. І результат – облігація…
Знаю прикрі випадки з оцими повоєнними облігаціями, прикрі до кумедно-трагедійного фіналу.
В одній МТС (машинно-тракторній станції) провели збори, аби підписатись на облігації. Секретар комуністичної ячейки виступив і сказав: «Нє забудєм фашістскіх злодєяній, нє простім!». Кореспондент районної газети написав замітку про це. Редактор поставив заголовок «Нє забудєм – нє простім!». Однак у процесі підготовки часопису перші абзаци про виступ секретаря парт’ячейки скоротили. Залишився заголовок і текст, в якому йшлося, що найбільше підписалися на позику такі-то і суми облігацій. А про фашистів та їх звірства ні слова. Виходило з тексту, що не забудемо позику і не пробачимо. Звісно, за таку трактовку кореспондента могли засудити до концтаборів. Довелося йому поміняти три районних газети, аби уникнути кари. Згодом цей журналіст прийшов працювати в журнал гумору і сатири «Перець», став відомим в Україні письменником-гумористом. Про цей факт з життя в біографії волів не згадувати.
Інший випадок. Редактор зателефонував в мтс, де також розпитав, чи був мітинг з приводу підписів на облігації. Йому сказали, що мітинг був, а на найбільші суми підписались такі от робочі і прізвища. Редактор меджибізької райгазети написав замітку, що на мітингу виступив такий-от чоловік і сам підписався аж на 700 рублів і всіх закликав підписати облігації позики. Вранці, йдучи на роботу, з гордістю дивився, як двоє чоловіків зупинились біля стенду зі свіжим номером газети і щось обговорюють. Підійшов і почув: «Диви, як з облігаціями прижали, аж німий заговорив!». До виходу чегового номера редактор жив, як на голках, і потім також погано спав – боявся, що приїде «воронок», боявся доносу в нквС. Цей факт мені розповіла ветеран журналістики Клавдія Михайлівна Раєва, яка тоді працювала в Меджибожі на посаді коректора в газеті.
Облігації, що на фото, зберегла моя бабуся Килина Михайлівна ГОРДИНЧУК (в дівоцтві – Климчук). Якби фашисти їх знайшли в скрині (зберігалися в прискринку), могли б розстріляти. Облігації повоєнні я обміняв в «Ощадбанку» на готівку. Із тих сотень отримав трохи більше 12 рублів. Це було 1978 року, коли я був студентом і отримував щомісяця підвищену стипендію в розмірі 50 рублів. Обміняні гроші віддав бабусі, бо то її тяжка праця в колгоспі. А ще в прискринку зберігалися біля облігацій квитанції на сплату податків за кожну вишню, сливку, яблуню, грушу… Чи варто жаліти за таким Совєцким Союзом?
Микола ГОРДИНЧУК.
Автор:
admin
