НАЙМІЦНІШЕ, ЩО ТРИМАЄ НА ВІЙНІ, – ЦЕ БОЙОВЕ БРАТЕРСТВО

Початок широкомасштабної війни росії проти України викликав небувалий підйом патріотизму в українському суспільстві. До лав Збройних Сил України йшли добровольцями ті, хто раніше навіть не уявляв себе в ролі військового. Вони не могли залишитись осторонь, коли рідний край виявився в небезпеці. Є й такі, що багато років прожили за кордоном, проте зберегли любов до рідної землі і, не вагаючись, вирушили її захищати.
До цієї категорії можна віднести і Костянтина ПАРАСКЕВАЇДІСА.

Костянтин народився в Україні, за національністю українець, але своє дитинство і юність, а це близько 20 років, провів у Греції. Там він закінчив школу і здобув вищу освіту за фахом архітектора. Проте життєві обставини примусили юнака повернутися в Україну, де Костянтин живе останні роки. Оскільки його іноземний диплом архітектора в нашій країні дуже важко визнати, змушений був працювати не за фахом.

І ось 24 лютого. До військкоматів потяглися черги з охочих стати на захист Батьківщини. Серед них був і Костянтин. Але там його защораз відмовляли з огляду на те, що не мав військового досвіду. Тому п’ять разів доброволець приходив до призовного пункту, поки зміг стати до лав ЗСУ уже наприкінці серпня.

Спочатку, як розповів Костянтин, його разом з іншими відправили на Яворівський полігон, за тиждень він опинився серед тих, хто поїхав пройти курс «молодого бійця» до Великобританії. Там певний час опановував бойове злагодження, тактичну медицину, окопи, стрільби, поводження зі зброєю, зачистки, види переміщення тощо, тобто все, що потрібно піхотинцю. На жаль, нічого про Сполучене Королівство не може сказати, бо весь час перебував у навчальному центрі та не мав змоги побувати за його межами. Але в іншому їм повезло. Погода, як це не дивно для Британських островів, була сухою, і дощових днів за все навчання випало тільки декілька. Годували також непогано. Три рази на день шведський стіл: на вибір м’ясо, фрукти, солодощі, а з напоїв чай, кава, соки.

Далі було повернення на Батьківщину і розподіл по військових частинах. Костянтин потрапив у десантно-штурмові війська. Його військовий підрозділ знаходиться біля Мар’їнки, на Донбасі, де зараз йдуть бої, які за інтенсивністю не поступаються тим, що ведуться на бахмутському напрямі.

Тому одразу наш герой потрапив у саму гущу бойових дій. Спочатку було страшно, але потім страх майже відійшов – втягнувся. По декілька днів доводилося перебувати на «нулю» в окопі, потім відпочинок в більш-менш комфортних умовах трохи на відстані від лінії зіткнення, з якої, тим не менш, в будь-який момент могло щось прилетіти.

– Що цікаво, – розповідає доброволець, –коли знаходишся на «передку», страху зовсім немає, але тільки від’їжджаєш від «нуля», одразу з’являється страх і навпаки, коли сідаєш з побратимами в БТР їхати на ротацію – відчуваєш піднесення, і весь страх десь дівається. Найміцніше, що тебе тримає там від поганих думок і невпевненості – це бойове братерство, відчуття, що ти можеш покластись на своїх бойових товаришів і тебе не кинуть у біді.

…Їхня позиція знаходилася за декілька сотень метрів від ворога. У той час, коли там перебував Костянтин, ворожа піхота не наступала. Проте постійно велися обстріли з артилерії, танків, мінометів. Використовував ворог проти українських захисників і заборонені міжнародною спільнотою касетні бомби. І сталося те, що сталося. Осколок від снаряду російського танка поранив Костянтина в руку – пройшов навиліт, через плече. Повезло, не зачепило артерію і кістку. А далі, погано пам’ятає, евакуація. Потім військовий госпіталь, операція… І відправили нашого героя на реабілітацію в тил. Їхав евакуаційним поїздом-госпіталем. Дивлячись там на інших поранених, Костянтин зрозумів, наскільки йому тоді поталанило. Рука, звісно, ще погано працює, але залишився живий. Наразі він перебуває з пораненням вдома, в Кам’янці-Подільському, чекає поки рана остаточно загоїться. А потім знову на Донбас, в місце дислокації своєї частини, звільняти Україну.

Станіслав ОРЖЕХОВСЬКИЙ.

Поділитися в соціальних мережах