На передовій здоров’я

За плечима полковника медичної служби, учасника бойових дій Олексія ГУРЕЦЬКОГО – 42 роки медичного стажу та 32 – військової служби. Але попри солідний стаж, він продовжує служити державі як працівник ЗСУ в 143 Об’єднаному навчально-тренувальному центрі «Поділля». Сьогодні опікується здоров’ям водолазів, а у вільний час підтримує себе у формі, граючи в улюблену гру – настільний теніс.
Він завжди звик все робити на відмінно: із золотою медаллю закінчив школу, із червоним дипломом – військово-медичний факультет медуніверситету, а за роки служби здобув повагу, авторитет та низку відзнак і нагород. Доводилося військовому медику і реанімувати, і лікувати, і проводити профілактичну роботу. За свою службову кар’єру служив не лише у різних містах, а й країнах, і завжди на керівних посадах.
Напередодні Міжнародного дня лікаря спілкуємося із військовим медиком про найцінніше – здоров’я.

– Я гарно навчався, без проблем вступив до Київського медінституту ім. Богомольця, отримував підвищену стипендію. Провчився 4 роки, і до нас приїхали військові та почали агітувати вступати до військово-медичного факультету. Там вивчився на військового лікаря, а військову службу розпочав у Прикарпатському війському окрузі у Чернівцях, на посаді командира навчального взводу – лікаря-викладача. Там прослужив буквально чотири місяці, і запропонували посаду начальника медслужби – начальника медпункту на Кам’янеччині. Тут прослужив з 1982 і до 1987 рр., пройшов шлях від лейтенанта до капітана. Потім поїхав до Німеччини в Західну групу військ. Два роки був начальником медслужби – начальником медпункту, і це були найважчі роки у моїй службі.

Там був окремий інженерно-саперний батальйон. Всі проживали на території гарнізону. Я був один лікар, серед підлеглих – дві військовослужбовиці і водій-санітар. А під нашою опікою – близько тисячі осіб: військові та їхні сім’ї. Працював і вдень, і вночі. То виїзди у зимово-літні табори, то навчання, то паперова робота, то хворі, яких треба лікувати, а у складніших випадках – госпіталізувати. У Німеччині вологий клімат, тому лікували як інфекційні захворювання і застуду, так і хвороби шкіри, – пригадує військовий медик.
Після виведення радянських військ із Німеччини, співрозмовник повернувся до колишньої частини, а згодом його призначили начальником медичної служби понтонного полку (згодом – бригади) у Кам’янці-Подільському. Тут прослужив тривалий час і перевівся начальником медслужби окремого полку матеріального забезпечення на Тернопільщину. Звідти вирушив у миротворчу місію в Ірак.
– Це була друга ротація миротворчої місії українських військовослужбовців до Іраку, – продовжує розповідь військовослужбовець. – Наш окремий батальйон дислокувався у містечку Ес-Сувейра. Проходив службу на посаді старшого ординатора госпітального відділення медпункту. Під час миротворчої місії в Іраку було легше. Військові там рідко хворіли, переважно зверталися із травмами або через перегрів організму, адже температура там могла досягати позначки у + 60 градусів. Добре, що мали кондиціонери. Моя робота полягала у медичному забезпеченні виїздів колон. На жаль, під час ротації загинули три військовослужбовці.
Додам, що медевакуація там на високому рівні – за пацієнтами прилітав вертоліт. Так як у фільмах показують.
Забезпечення було ідеальним у всьому – від військового одягу до харчування. Їжа за стандартами НАТО і на вибір. Борщу українського звісно не було (усміхається), а ось м’яса різних сортів, риби, салатів, молочних продуктів, йогурту, фруктів і овочів було вдосталь. Пробув там 7 місяців і повернувся у свою частину.
Згодом військовослужбовець знову перевівся на Кам’янеччину, цього разу у ВІІ, де прослужив на посаді начальника поліклініки, а потім – старшого помічника начальника навчального відділення – лікаря психофізіолога до виходу на заслужений відпочинок. Але вдома на засидівся.
Він як ніхто знає, наскільки важко хлопцям на передовій і як війна підкошує і фізичне, і психічне здоров’я бійців. Але попри складнощі, наші захисники не втомлюються нищити ворога.
У військового є декілька спеціальностей: «Інфекційні хвороби», «Дерматовенерологія», «Організація медичного забезпечення», «Психофізіологія». Він – як сімейний лікар, має вислухати, оглянути, призначити лікування, а за потреби – відправити до вузького спеціаліста.
– Зараз опікуюся водолазами і здійснюю медичне забезпечення водолазних спусків. Оглядаю хлопців, які приходять на навчання, перевіряю документи, а потім всі вони проходять барокамеру. Не кожному це випробування під силу, не всі ж можуть бути водолазами – це нелегко. Потрібно мати міцне здоров’я і психологічну стійкість.
Щодо професійних хвороб водолазів, то це переважно захворювання лор органів та застуди. За потреби їх направляємо до вузького спеціаліста.
Олексій Олексійович на медичному фронті робить свій внесок у майбутню перемогу. І радить усім дбати про власне здоров’я, дотримуючись простих, але дієвих правил: менше нервувати, бути активним, повноцінно харчуватися. Адже українці мають бути здоровою нацією!

Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».

Поділитися в соціальних мережах