ЙОГО ЩИРОЇ ВДАЧІ ВИСТАЧАЛО ДЛЯ ВСІХ
Важко сприймати смерть наших захисників. Ще важче знайти слова втіхи і підтримки для рідних, близьких. Нещодавно чергова страшна звістка знову сколихнула Орининську громаду. У боях за незалежність України на Луганщині, поблизу населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району, загинув наш земляк, житель с.Залісся Перше, стрілець-снайпер Дмитро ЗВАРИЧ. Дмитру було лише 33 роки.
Ще змалечку Дмитро полюбляв колупатися в техніці. Йому цікаво було, як працює двигун в тракторі, а про мотоцикли вже й мови не було. Тож після закінчення Залісько-Першої загальноосвітньої школи відразу вступив у Балинське професійно-технічне училище. І набуті там знання йому неабияк знадобилися. Молодий «кулібін» купив собі старенького ЗІЛа, якого своїми руками переобладнав і зробив з нього «лялечку».
Не одного односельця Дмитро разом зі своїм чотириколісним «другом» виручив. Тож місцеві жителі відгукуються про нашого Героя лише щирими та теплими словами. Бо ж за свою працю, сусідську підмогу ніколи не правив винагороди, іноді достатньо було почути лише «Дякую!».
Ось і бабуся Дмитра Станіслава Олександрівна ніяк не може змиритися, що її працьовитого, щирого і доброго онука Господь покликав вже на небеса, обігнавши її життєву стежину. Важко з цим жити і матусі, батьку, сестрі. Бо такого сина, брата, онука годі було пошукати. Його щирої вдачі вистачало для всіх і для кожного зокрема.
– Мій син Олексій, – пригадує сестра Дмитра Інна, – не хотів їхати у гості з міста до бабусі, коли там не було його дядька. – Вони разом лагодили мотоцикли, машини, полюбляли рибалити. Хлопчина, як губка, всмоктував всі ці знання від Дмитра. Їм разом було цікаво, весело… Це були настільки споріднені душі, що тепер навіть важко уявити, що поруч вже не буде нашого Дмитра.
Дмитра Зварича демобілізували у квітні цього року. Ще 10 червня мужній воїн виходив на зв’язок з рідними. А вже 13 його не стало. Міг би і не йти у бій, адже напередодні лише виписався із госпіталя, де лежав із запаленням легенів. Але він не став осторонь, коли його побратимам було важко, коли тривали запеклі бої із російською ордою. Він не шукав слави, а з честю виконував свій обов’язок і віддав найдорожче – життя.
До повномасштабного вторгнення ворога Дмитро працював на одній із автозаправок у Кам’янці-Подільському. Він був душею колективу. Тож коли йшов боронити рідну країну, пообіцяв своїм колегам повернутися із Перемогою. «Ти ж говорив, що все буде добре. Ми не віримо, всім колективом не віримо… Твоя форма в шкафчику, твій бейджик також. Невже це правда? – написали колеги в соцмережах, дізнавшись про загибель Дмитра. – Клята війна! Чому гинуть найкращі? Чому? Ми будемо тебе пам’ятати завжди! Спогади про тебе будуть лише найкращі».
Вічна слава і пам’ять мужньому захиснику незалежності і цілісності України. Щира вдячність і доземний уклін батькам, що виховали такого відважного Героя.
Надія ЄРМЕНЧУК.
Автор:
admin
