Голова Кам’янець-Подільської РДА Василь Сукач: “Люблю собак, бо вони не здатні на зраду”
2018 рік належить Жовтому Земляному Собаці. Цих тварин можна назвати найкращими домашніми улюбленцями, які здавна супроводжують людину, дарують їй безкорисливу любов та прикрашають життя.
– Ким є для Вас собака й що змінилося у Вашому житті з її появою? – такі запитання ми поставили мешканцям Кам’янеччини, котрі мають вдома цих відданих і щирих чотирилапих друзів, розпочавши цикл публікацій “У рік Собаки разом із хвостатим другом”. Як відомо, собачники – це особливі люди, які про хвостатих членів своєї родини можуть говорити захоплено, емоційно та безкінечно. І саме в розмовах на цю тему виявляється справжня сутність людини та відкриваються нові, досі невідомі грані її характеру. Якщо ви хочете, щоб читачі «Краю Кам’янецького» дізналися і про вашого собаку, поділіться з нами своєю історією. Автор найкращої розповіді отримає подарунок. Телефонуйте, пишіть на адресу редакції або надсилайте листи електронною поштою.
Василь СУКАЧ, голова Кам’янець-Подільської районної державної адміністрації
Люблю собак, бо вони не здатні на зраду
– Дванадцять років у нас жила німецька вівчарка Мері, але, на жаль, влітку вона померла. Після такої втрати я взагалі сумнівався, чи варто заводити іншу собаку. Але мої дівчата – дружина та дочка – розсудили по-своєму й поставили мене перед фактом. І в День Незалежності в нашому домі з’явився крихітний дзявкотливий клубочок – тримісячне цуценя карликового померанського шпіца, дівчинка, яку без зайвих роздумів назвали Джесі. Я закохався в неї з першого погляду. А згодом з’ясувалося, що в нас з нею є ще дещо спільне: Джесі, так само як я та мої діти, має на тілі особливу родимку. І я одразу подумав: це – знак…
Зараз їй трохи більше півроку й важить вона півтора кілограма. Хоч і кажуть, що шпіци ростуть до року, думаю більшою вона не буде. На день Джесі потрібно всього 36 грамів корму – по 12 грамів за один раз. Попри крихітний розмір, вона почувається справжньою господинею в домі. Знає своє місце, любить гуляти, особливо без повідка, гратися, ходити на задніх лапках. Обожнює солодощі, але ми даємо лише спеціальні собачі смаколики, бо людська їжа може їй завадити.
Звечора Джесі засинає в своєму ліжечку, а під ранок приходить до нас з дружиною досипати. Бачили б ви, як кумедно вона прокидається – муркотить, наче кішка, солодко позіхає, потягується… Увечері вже спокійно не полежиш і не відпочинеш біля телевізора, бо є чим зайнятися: мале дівча хоче гратися та всіляко привертає до себе увагу. А вже коли у гості приходять син з невісткою, то з рук у них не злазить. Коли ж втомиться – лягає догори лапками, щоб їй почухали животик.
Сумує, коли хтось з нас іде з дому. Натомість, коли повертаємося, відчуває це задовго до того, як підходимо до хвіртки, – радісно бігає по хаті та щосили гавкотить своїм тоненьким голоском. Любить цілуватися, особливо зі мною, інколи від тих пестощів аж губи болять… Аби звернути на себе увагу, ніжно покусує та повертає лапкою обличчя в свій бік. Хоч зубки й чешуться, Джесі дівчинка чемна – взуття не рве.
Ми дуже тішимося цим крихітним клубочком щастя. Джесі кардинально змінила наше життя – воно стало цікавішим, хоча й не таким спокійним, як раніше. Для мене Джесі як дитина, найменша донечка. Ми всією сім’єю дбаємо про неї і сподіваємося, що вона житиме довго й щасливо. Кажуть, що собаки схожі на своїх господарів. І це справді так, адже Джесі, як і я, має гарний слух та любить смачно попоїсти…
А найголовніше, за що я люблю Джесі і собак загалом, то це за те, що вони, на відміну від людей, не здатні на зраду. Це дуже віддані і щирі істоти, які люблять свого господаря більше ніж себе. Бажаю всім людям мати вдома тварин і бути від того щасливими.
Наталя КАМІНСЬКА.
Автор:
Лічкевич Юлія
