Доморощені окупанти
Агресори-окупанти плодяться не лише на війні. Здогадуєтесь про кого мова? Та ж про так званого «старшого брата» України, сусідню державу, яка анексувала Крим, захопила чималі території на Донбасі. А водяться у нас і доморощені окупанти, що множаться, як колорадські жуки. До них належать хитромудрі орендарі, які з відома й дозволу місцевої влади окупували земельні паї селян, господарюють на них, отримуючи чималі прибутки, а за оренду сплачуючи занижені суми податків. Те ж можна сказати й про орендарів кар’єрів та ставків, які наживаються на продажі рибних багатств, піску, щебеню, глини тощо. Є такі й на Кам’янеччині. А в самому місті над Смотричем бізнесменам, власникам магазинів, які спеціалізуються на продажі алкогольних напоїв, аптек та підприємств, що надають ритуальні послуги, вже тісно. Вони ухитрилися буквально заполонити Кам’янець, особливо ж його центр, змагаючись між собою за першість у розширенні окупованих території, бізнесових точок заради користолюбства та збагачення.
Найбіднішими бізнесменами вважаються сотні продавців, які намагаються зайняти тротуари поряд з центральним ринком. Бо ж треба їм десь розжитися робочим місцем, аби продати продукцію, привезену у місто з навколишніх сіл, вирощену на городах і в садках. Привозять на продаж і молоко, сир, сметану, мед… Аби вторгувати якусь копійчину, розплатитись за проїзд у громадському транспорті, щоб та важка праця в приватному сільському господарстві хоч якось окупилася.
А торгувати на тротуарі, прямо на землі, категорично заборонено. За це передбачений великий штраф. Про це продавцям нагадують наряди поліцейських.
Та справитися із юрбою торгівців правоохоронцям не під силу. Цих представників малого бізнесу – тьма. Вони просять, благають, аби їм дали можливість торгувати, створили їм для цього облаштовані місця, яких на центральному ринку катастрофічно не вистачає.
Не мають де притулитися й продавці промислових товарів. Власники овочів, фруктів і продуктів тваринництва їх буквально витіснили з тротуару. То вони, аби не їхати додому з порожніми руками, перебралися на територію, що прилягає до автовокзалу. Розклали свої верети, роклали на них купами поношене взуття, одяг, дитячі іграшки, книги, побутову хімію, закликають перехожих, які прямують на автовокзал, не оминати їхні товари.
Дехто з пасажирів обурюється:
- І куди дивляться поліція та дирекція вокзалу? Хіба не можна навести тут елементаний порядок?
- Неподобство! Якщо торгашам дати вол, то вони не лише територію вокзалу повністю окупують, а й зал чекання.
- Гнати їх треба звідсіля.
- Так то воно так, але хіба це вихід із становища? А куди ж діватися продавцям «лахів»? Вони теж мають право на те, аби їм дозволили реалізувати свій товар , щоб хоч якось вижити на білому світі. У кого їм просити поради й допомоги?
Борис УРОДА.
Автор:
Лічкевич Юлія
