БІЛЬШЕ, НІЖ УЧЕНЬ ТА ДРУГ!

Вся гордість вчителя в учнях, у зростанні посіяного ним насіння.

Д.І. Менделєєв

 

Про нього, як про свого учня, мені вже давно хотілося розповісти багато. Але розповісти все те, чого він заслуговує, у мене, напевно, не вистачить часу. Та й обсяг інформації про нього, про його життєву позицію та його багатогранну діяльність дуже багатий. Пройшовши плідний життєвий шлях від мого доброго шкільного учня-друга до керівника підприємства, активного та ефективного громадського діяча, він і сьогодні залишається корисним суспільству, місту та Батьківщині. Тому вважаю своїм обов’язком, хоча б коротко, у письмовій формі викласти основні аспекти життєвого шляху цієї Людини.

Твердо вірю, що це необхідно нащадкам, які побачать у ньому зразок та приклад життєдіяльності у різних вікових категоріях. Безсумнівно, що у читача цього життєпису виникне цілком природне питання: “Цікаво, про кого пише вчитель, називаючи у перших рядках його Людиною з великої літери?”.

Дорогий мій Читачу, він, як і я, корінний кам’янчанин, який прожив і пропрацював все своє трудове життя в рідному місті – Кам’янці-Подільському. Я не примушу вас перебувати довго в невіданні – це добре вам відомий мій учень МАРКОВСЬКИЙ Павло Павлович.

Павло Павлович Марковський народився 31 липня 1948 року у місті Кам’янець-Подільський Кам’янець-Подільської області, нині – Хмельницька область, у сім’ї службовців.

Він із династії Марковських, яку в місті знають і сторожили, і молоде покоління. Вони, Марковські, корінні кам’янчани. Беручи приклад зі своїх вимогливих, подекуди суворих, принципових, чесних та порядних батьків, наслідуючи їх, Павло Павлович з дитинства поєднував працю із навчанням, самовіддано працював, віддаючи себе справі та людям.

У 1955 році Павло Марковський пішов у перший клас Гуменецької середньої школи. У наступному році сім’я переїхала до Кам’янця-Подільського, і хлопчик продовжив навчання у середній школі №5. З сьомого (1961 р.) по одинадцятий клас навчався у Кам’янці-Подільській середній загальноосвітній трудовій політехнічній школі з виробничим навчанням №13 (Середня школа №13), яку успішно закінчив у 1966 році.

Я познайомився з Павлом Марковським у вересні 1961 року, коли працював викладачем фізики. Спочатку я ставився до нього з обережністю і десь з побоюванням. Не за віком його принципова строгість і вимогливість до себе та оточуючих були для мене, ще молодого вчителя, не зовсім зрозумілими. Однак саме ці його риси характеру дуже скоро зробили нас добрими шкільними друзями у навчально-виховному процесі.

При цьому, властиві йому доброта, чесність та величезне прагнення до знань з фізики, інших точних наук та різних напрямів науково-технічної творчості, сприяли нашому зближенню та плідній співпраці.

Павло Марковський виділявся серед учнів – він виявляв неординарні організаторські здібності та очолював групу гуртківців. Мені завжди імпонувала його активна участь у позакласній, позапрограмній роботі. Павло був серед учнів, які із задоволенням працювали у шкільному гуртку з конструювання приладів фізичного, електротехнічного та радіотехнічного напрямів.

Традиційними і масовими були учнівські олімпіади, вечори цікавої фізики, хімії тощо. Самостійні, науково-практичні роботи учнів-гуртківців фізиків піднімали школу на високий рівень не тільки в місті, а й в області. Вперше у Кам’янці-Подільському в 1963-1965 роках:

– на фасаді головного корпусу середньої школи № 13 запрацювала електротехнічна реклама до державних свят. Співавтором цієї науково-практичної роботи був Павло Марковський, який досконало вивчив і грамотно застосував декадно-кроковий шукач при розробці принципіальної схеми реклами. До її практичного виконання було залучено учнів старших класів, які за безпосередньої участі Павла виготовили своїми руками конструктиви, зібрали принципіальну схему та втілили в життя педагогічно-учнівську ідею;

 

Павло Марковський здійснює монтаж і пусконалагоджувальні роботи реклами.

 

– у середній школі №13 за спільної, моєї та Павла Марковського, ініціативи та при безпосередній участі створено шкільний радіовузол. Виконання цього заходу дало змогу значно підвищити рівень навчально-виховної та просвітницької роботи в школі, про що було висвітлено у місцевій газеті “Прапор Жовтня” (нині «Край Кам’янецький»).

 

Виготовлені руками учнів-гуртківців прилади, роботи представлялися на міські та республіканські виставки. Ці роботи здебільшого відзначалися Почесними грамотами міського, обласного та республіканського рівня. І як наслідок нашої спільної роботи наказом міністра освіти України від 01.07.1965 р. № 669-к. “За успішну організацію технічної творчості серед учнів, за сумлінну організацію позакласної роботи з розвитку дитячої технічної творчості” я був премійований солідною, на ті часи, грошовою премією. І сьогодні я відношу цю премію до заслуг своїх учнів-гуртківців, і насамперед до Павла Марковського. Певною мірою це його заслуга.

Я надзвичайно часто звертався до нього, даючи завдання на підготовку наступного уроку. Павло вирізнявся серед інших учнів своєю акуратністю, постійними пошуками раціональних шляхів вирішення технічних завдань. Його безпосереднє ставлення до занять гуртка дисциплінувало й інших гуртківців. Це сприяло тому, що багато учнів у позаурочний час залишалися для занять у гуртку, включалися у підготовку демонстрацій фізичних процесів для наступного уроку фізики. Павлу я повністю довіряв процес демонстрації. Це підвищувало інтерес до вивчення фізики як предмета шкільної програми, а з часом і вищої школи.

Він настільки увійшов у довіру, що став для мене опорою в роботі. Враховуючи бурхливий та прогресивний розвиток у країні нових, на ті часи, технологій, я розумів, що зобов’язаний навчатися далі і розвивати свої знання як учитель. При цьому я добре пам’ятав слова Ейнштейна “Єдиний розумний спосіб навчати людей – це надавати їм приклад”. Тому в цей період я і навчався заочно в Одеському електротехнічному інституті зв’язку зі спеціальності радіозв’язок та радіомовлення.

І ось тут Марковський П.П. проявив себе як справжній партнер та друг. А було це так. Моя участь у навчально-екзаменаційних сесіях була короткочасною, щоб вводити до штатного розкладу школи додатково викладача фізики. Зважив усе за і проти, порадившись з Павлом, я звернувся до директора школи Євдокії Олексіївни Лісневич з пропозицією, що фізкабінет та лаборантську кімнату я можу залишити тільки на Марковського, а уроки може провести підмінний учитель. Хочу відзначити, що ставлячись з великою повагою та довірою до Павла – учня 8-го класу, дирекція підтримала мою пропозицію. Я ж, у свою чергу, їдучи на чергову сесію до Одеського електротехнічного інституту зв’язку, без вагань залишав Павлу ключі від фізкабінету та лаборантської кімнати, де було чимало цінних фізико-технічних приладів. Впродовж 1964 – 1966 років, до закінчення інституту, я постійно передавав Марковському П.П. ключі та обов’язки лаборанта, а іноді й вчителя фізики для молодших класів. І він із честю та гідністю справлявся з покладеними на нього обов’язками.

По закінченню школи у 1966 році Марковський П.П. вступив на І курс Кам’янець-Подільського загально-технічного факультету Київського автомобільно-шляхового інституту. А у 1972 році Павло Павлович успішно закінчив, захистивши дипломний проект на відмінно, Львівський ордена Леніна політехнічний інститут. Йому було присвоєно кваліфікацію “інженер-електрик” за спеціальністю “Автоматика та телемеханіка”. У 1976 році він успішно закінчив Всесоюзний інститут стандартизації та метрології (м. Москва). З 1986 по 1989 рік навчався в аспірантурі при Державному науково-дослідному інституті будівельних матеріалів (м. Київ). У 1990 році пройшов курс навчання у Центрі сприяння міжнародному діловому співробітництву для зовнішньоекономічної діяльності по програмі для керівних та провідних фахівців.

Трудовий шлях Марковського Павла Павловича – це шлях зростання творчої, наполегливої, працелюбної та цілеспрямованої людини. Куди б його не направляли, він творчо та самовіддано працює на місто, на район, на Батьківщину.

Трудову діяльність Павло Павлович розпочав 16-тирічним юнаком у липні 1964 року на Кам’янець-Подільському консервному заводі, де оволодів будівельними спеціальностями теслі, теслі-бетоняра. Так розпочалась його діяльність промислового будівельника. При цьому слід зауважити, що первинних знань будівельника Марковський П.П., як і його шкільні друзі, набув ще у 1962 – 1964 роках на будівництві навчально-виробничого корпусу (спортзал та навчально-виробничі майстерні) середньої школи №13.

1966 – 1968 роки Павло Павлович працює станційним монтером Кам’янець-Подільського районного вузла зв’язку. Володіючи набутими в школі знаннями із застосування декадно-крокового шукача в науково-практичній роботі, він бере активну участь у розвитку телефонізації міста: монтаж, налагодження та введення в експлуатацію декадно-крокових систем міської АТС-2; АТС мікрорайонів міста (“Черьомушки”, селище цукрового заводу).

З 1968 по 1976 роки Марковський П.П. працює на заводі “Кам’янець-Подільськкабель” електромонтером, технологом, конструктором, старшим інженером-електриком, начальником лабораторії.

З лютого 1976 року по квітень 1988 року, з січня 1991 року по грудень 1993 року Марковського П.П. переводять на Кам’янець-Подільське виробниче об’єднання будівельних матеріалів начальником виробничо-технічного відділу, де згодом він стає заступником головного інженера, заступником генерального директора з капітального будівництва.

З квітня 1988 року по січень 1991 року Марковський П.П. працює, по переводу, на Кам’янець-Подільському заводі легких металевих конструкцій заступником директора з капітального будівництва.

За участю Марковського П.П. та під його безпосереднім керівництвом збудовано та введено в експлуатацію об’єкти виробничого, соціально-побутового призначення та житла:

– одного з найважливіших енергетичних об’єктів міста – Північної електропідстанції Кам’янець-Подільського МРЕМ. Введення в експлуатацію цієї підстанції дало змогу забезпечити електроенергією не тільки кабельний завод, але й промислові підприємства Кам’янець-Подільського та об’єкти міського господарства.

– газомережа високого тиску довжиною 10 кілометрів. Введення її в експлуатацію дало можливість газифікувати не тільки виробничі об’єкти, а й села: Вербка, Гуменці, Колубаївці, Нігин, Привороття-2, селище Сахкамінь Кам’янець-Подільського району;

– реконструкція та розвиток залізничної станції Нігин Південно-Західної залізниці дало змогу покращити залізничне забезпечення виробництва вапна та підвищити пропускну спроможність залізничних поїздів у напрямку міста Кам’янця-Подільського;

– проведено реконструкцію проїзної частини автодороги довжиною 868 метрів на ділянці автошляху “Васьковичі – Порубне”, що зробило більш безпечним автомобільний рух та привабливим в’їзд в місто Кам’янець-Подільський.

– виробництво по випуску 1 мільйона 360 тисяч квадратних метрів в рік тришарових панелей для будівельної індустрії;

– майже 10 потужних цехів-комплексів з виробництва будівельних матеріалів тощо;

– 11 житлових будинків (618 квартир), в яких мешкає майже 2200 чоловік;

– дитячий садок №9 на 330 місць з басейном по вул. Миколи Гордійчука, 7;

– об’єкти соціально-культурної сфери (аптека, магазини, фотоательє, відділення Хмельницької торгово-промислової палати тощо).

Марковський П.П. брав безпосередньо активну участь у будівництві загальноміських об’єктів, таких як готель “Смотрич” (нині “7 днів”), дитяча лікарня, пологовий будинок, вокзал залізничної станції Кам’янця-Подільського тощо.

Павло Павлович – автор багатьох раціоналізаторських пропозицій. Має шість винаходів, підтверджених авторськими свідоцтвами, два з яких впроваджено у виробництво. Нагороджений знаком “Винахідник СРСР”. Також ефективно займався науково-дослідною роботою.

З грудня 1993 року до виходу на пенсію Марковський П.П. очолював ТОВ “Виробничо-комерційна компанія “Промінь”, яке постачало продукцію власного виробництва санаторно-лікувальним та лікувальним закладам України (Кам’янець-Подільський, Київ, Моршин, Трускавець, Хмільник тощо), надавало благодійну допомогу хворим та інвалідам.

Павло Павлович бере активну участь у громадському та суспільному житті міста. У спілкуванні з колегами, жителями він завжди чуйний та уважний, готовий прийти на допомогу, чим заслужив безмежну шану та авторитет. Він двічі, переважною більшістю голосів, обирався депутатом Кам’янець-Подільської міської ради (1998-2006 рр.).

Завдяки активній діяльності Павла Павловича підписано договір про співпрацю між Кам’янцем-Подільським та районом столиці Польщі – Варшава-Таргувек, який дав поштовх до поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків міста, проведення в рамках співпраці спільних заходів, спрямованих на поглиблення дружніх стосунків між народами України й Польщі.

Павло Павлович очолював контрольну комісію Кам’янець-Подільської міської ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Завдяки злагодженій роботі комісії під його керівництвом вдалось вирішити суттєві питання щодо своєчасної та повної виплати пенсій та соціального життя пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Він чуйний до проблем і бід людей. Завжди допомагає в біді іншим, стає на захист. Піклування про людину – це його девіз і життєве кредо. У липні 2018 року Хмельницьким фондом “Хесед Бешт” він був нагороджений пам’ятною медаллю “За творення добра, відданість благодійній справі”.

За значний особистий внесок у промислово-технічний потенціал, соціально-економічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у трудовій діяльності, багаторічну сумлінну працю, ініціативу і наполегливість Марковського П.П. відзначено грошовими преміями, подяками та грамотами. У 2008 році він був нагороджений відзнакою Кам’янець-Подільського міського голови “За заслуги перед міською громадою”. У травні 2020 року Марковський П.П. нагороджений відзнакою Організації ветеранів України “ПОЧЕСНИЙ ВЕТЕРАН”.

У Кам’янці-Подільському, де я навчав багатьох молодих людей, часто чув лише позитивні відгуки про Павла Марковського, особливо те, що величають його – “Будівничий рідного міста”. Мені, як його вчителю, дуже приємно було чути, що мій учень завжди на висоті, шанований у тих колективах, де він працює.

Наші стосунки зміцнювалися з кожним роком і я ніколи не поривав зв’язків з Павлом та його сім’єю. Це підтверджено моїми короткими, на мій погляд, ємними поетичними рядками, присвяченими моєму учню та великому другові Марковському Павлу Павловичу до його 60-річчя:

Когда уж пройден жизни путь

И обязательно подводятся итоги,

Воспоминания навевают грусть,

Но благодарен тем, с кем были общие дороги.

Марковский Павел – он один из них,

Кто много лет и рядом, и не забывает.

Не каждому везёт иметь друзей таких,

И если тяжело, то по сыновьи помогает!

От Павла слышу только теплые слова,

И радуюсь, когда я с ним общаюсь,

Тогда и думает моя седая голова,

Что с молодостью вновь встречаюсь!

 

Багато років після закінчення середньої школи Павло Павлович постійно підтримував та підтримує контакти і зі мною, і зі своїми однокласниками та іншими випускниками. Його порядність, творча активність, висока працездатність ще у шкільні роки цінувалася не лише учнями, а й педагогічним колективом школи, а згодом колегами по роботі, керівництвом підприємств, міста, району, області. Саме ці його якості дали можливість провести в 2016 році відзначення на високому рівні ювілейних дат школи.

За весь період своєї 55-річної педагогічної діяльності я не пам’ятаю випадку коли б ювілей навчального закладу було відзначено з власної ініціативи випускників та за їх безпосередньої організації проведення такого заходу. Та це і не дивно, адже це випускники середньої школи №13! Передувала цьому велика, я б сказав потужна, клопітка робота організаційного комітету із відзначення 55-річчя школи під головуванням Марковського Павла Павловича. До складу оргкомітету увійшли науковці, керівники установ і організацій – випускники школи першого – двадцять дев’ятого випусків. Надзвичайно цікавим, я б сказав базовим ювілейним заходом, було проведення в стінах рідної школи науково-практичної конференції “Школа нашого життя”. У своєму виступі на конференції я з гордістю відзначав: “Наша праця дала позитивні результати! Наші мрії, наші надії ствердились в наших учнях – випускниках середньої школи№13!”.

Педколектив та випускники середньої школи № 13, учасники науково практичної конференції

 

Нас із Павлом Павловичем ще поєднує і те, що ми, кожний у своєму стилі, пишемо поетичні рядки до того чи іншого випадку, заходу. Для мене зовсім неочікуваним стало те, що в 2014 – 2016 роках Марковським Павлом Павловичем, з моїх оригіналів-рукописів створена збірка поетичних рядків (мовою оригіналу) “Етапи життя”. Збірку вручили мені до мого 85-річчя під час ювілейної зустрічі, присвяченій 55-річчю середньої школи №13 та 50-річчю випуску 1966 року.

Головним редактором і укладачем збірки виступив Марковський П.П. Літературним редактором і коректором стала моя колега по Кам’янець-Подільському радгосп-технікуму Наталя Михайлівна Хмелянчишина. Верстку, дизайн тексту та обкладинки здійснив знову-таки Павло Павлович. За погодженням між Павлом Павловичем та Віктором Георгійовичем Паньковим, збірку було надруковано видавництвом “Аксіома”. Перші примірники збірки мною були вручені саме їм.

Примірник збірки “Етапи життя”, враховуючи особистий вклад в її видання, я підписав, як співавтору: “Дорогому Павлу Павловичу Марковському з найкращими побажаннями!

Ці аматорські вірші

Писались лише для душі.

Хто їх зібрав, надрукував

Співавтором для мене став”.

Незважаючи на зайнятість по роботі, будучи неодноразово депутатом Кам’янець-Подільської міської ради, виконуючи суспільно-громадські обов’язки, він, наш вельмишановний Павло Павлович, завжди знаходив час для допомоги та будь-якої підтримки не тільки нашій родині, а й багатьом кам’янчанам.

Особливо хочу підкреслити період від’їзду нашої сім’ї, у 2017 році, до Ізраїлю, сподіваючись вилікувати хвору дружину. Павло надав нам із дружиною неоціненну допомогу і у збиранні та оформленні необхідних документів, і у вирішенні багатьох побутових проблем. Це пам’ять для майбутніх поколінь і наша безмірна подяка йому. Зараз ми живемо в різних країнах, але зв’язок між нами не обривається, і Павло для всієї нашої родини дуже близька та дорога людина. Енергія та життєлюбність, дружня підтримка завжди і в усьому – це наш Павло Марковський.

Коли через рік я зібрався в Україну, питання про те, де зупинитися, звичайно не обговорювалося. У Павла і його сім’ї я провів увесь час відвідування рідного Кам’янця. Всі роки після нашого від’їзду Павло не забуває відвідувати могили наших рідних та близьких. Він часто дзвонить – цікавиться моїми справами та здоров’ям, розповідає про життя кам’янчан, як близький Друг та дбайливий Син, якому 31 липня 2026 року виповниться 78 років.

Від себе особисто та від усієї нашої родини з нагоди дня народження бажаємо нашому вельмишановному Павлу Павловичу продовжувати бути активним учасником суспільного життя нашого рідного міста. Здоров’я та довголіття бажаємо від щирого серця!

Користуючись нагодою хочу привітати педагогів і випускників середньої школи №13 всіх поколінь з безмежно важливими та пам’ятними ювілеями у нашому житті:

– 65-річчям від дня заснування навчального закладу – Кам’янець-Подільської середньої школи №13, нині навчально-виховний комплекс №13 (1 вересня 1961 року);

– 60-річчя закінчення середньої школи №13 випускниками 1966 року випуску.

Бажаю вам усім, мої дорогі кам’янчани, миру, благополуччя, життєвих успіхів під мирним небом України.

 

Еміль Фішевич ЕПЕЛЬБЛАТ, ветеран педагогічної праці, кавалер ордена
“За заслуги”, відмінник освіти України, учасник Другої світової війни.