А ЧОМУ ВИ БЕЗ РОБОТИ?
Чи є сьогодні місця для роботи в Кам`янці-Подільському і чи існує вже аж така потреба виїжджати за кордон?
Знайомтесь – Сергій КУЧЕНКО. «Ми знаходимося на риночку «Черьомушки» – таку візитівку він вручить кожному, хто забажає ще раз скористатися послугами його міні-ательє. Саме так називаю це місце підприємницької діяльності, кіоск, де Сергій працює вже більше двох років.
Раніше десять літ тому його місцем роботи був маленький орендований куточок на автовокзалі, і як я пригадую, набув великого попиту серед кам`янчан. Виготовлення дублікатів ключів, ремонт взуття, парасольок, окулярів, сумок, валіз, а також заточування різних вже затуплених предметів – ось такий він, майстер на всі руки! Отож, рекламні координати я назвала. А послуги Сергій надасть якнайкраще: усі свої «шпильки-каблучки» відремонтувала, і за сезон нічого ще не повідпадало, коли в інших майстрів, бувало, зробиш, то навіть додому не дійдеш з цілими набойками…
«Шукаю роботу», – такі оголошення сьогодні побачиш в газетах, соцмережах досить часто. Натомість, особисто я неодноразово підшукувала для себе майстра – потрібно було просто поштукатурити стіну будинку (це ж не фресковий або енкаустичний розпис восковими фарбами!), і знаєте, за все літо зголосився один робітник, та й то на третій день запив і більше не прийшов. Аж нещодавно постукав у хвіртку, щоб забрати свої речі…
Починаєш розповідь про те, як перестає молодь любити працю, як з погордою ставиться до простих, але вкрай потрібних професій, таких, як будівельник чи вантажник, – і ця тема знаходить відгомін у будь-якому середовищі, коли виникає потреба у відповідних послугах. А вони сьогодні вкрай потрібні! Здається пройшла вже агітаційна хвиля на захист вищої освіти. Бачимо, як ситуація повернулася так, що багато молоді після здобуття її у наших вишах вже давно виїхала, а то й активно продовжує виїжджати за кордон. І майже всі приступають там до освоєння простих професій…
Хто шукає роботу, той завжди знайде. Головне – бажання. Звісно, що західні умови роботодавців сприяють набагато більшому заробітку, але ми часто забуваємо про кінцеві наслідки… Дорогі автівки, високі паркани, «щоб було краще, як у сусіда», триповерхові котеджі, а то й більше – задуматися лише, чи це вартує того здоров`я, яке так швидко втрачається у шаленій гонитві за високими заробітками? Чи вартує це того, що діти – без опіки, без материнської ласки, турботи, і, як не сумно, багато хто стає наркоманом та паразитом суспільства.
Згадаю ще й іншу прикру істину: чимало хто приїздить із заробітків, серйозно хворіє, набагато швидше старіє, і життя подальше їм уже не в радість. А ті будинки, які зводилися роками благодійниками-батьками чи родичами за закордонні гроші, тепер без сімейного тепла і затишку… Отож, який сенс такої гонитви? Щоб краще виглядати в своєму оточенні? Щоб бути щасливим, бо багатий? Щоб завтрашній день був стабільним? На останнє є гарна відповідь: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани на завтра»… Я не прагну моралізувати, лише збираю докупи досвід минулих поколінь (звичайно, і з книг, і з власних спостережень). Люди постійно живуть в ілюзорній гонитві за химерами: гроші, статки, статус, розкіш… А коли починаєш розмовляти у колі знайомих, друзів, раз по раз бесіди зводяться до найціннішого – сім`ї, любові, взаємоповаги, дружби, тепла і взаєморозуміння, і гірка сльоза не раз котиться по їхньому обличчі…
То ж як сьогодні виглядає ринок праці в Кам`янці-Подільському? Загалом, робота є. Ось найостанніші дані на жовтень ц.р. Офіційно пропонується до 150 вакансій: оператор лінії, експедитор, продавець-консультант, водії, тракторист, швачка, механік, вчитель англійської мови, токар, вантажник тощо. А скільки ж є ще неофіційних! При цьому гарантується непогана, я б сказала, для українця платня. Було б лише бажання…
Йдучи вранці на роботу, часто бачу біля сміттєвих бачків бомжів, п`яниць. Молоді хлопці, жінки. Колись, ще не розуміючи чому, я їх жаліла. Та тепер усвідомила собі чітко: вони опустилися на «дно», бо їх не привчили до праці, бо попросту лінивці. Думаю, і я не помилюся, що це головна причина. Якось тепер стало вже не соромно, навіть популярно, коли люди риються у смітниках, вишукуючи там папір, пляшки, вживані речі, і тягнуть усе це додому, аби потім на возиках, велосипедах або на собі принести це в пункти прийому. Усього цього раніше ніколи не було. Та й жити по сусідству з такими багатьом стає небезпечно: квартири перетворюються в смітники і є загрозою для проживання інших.
Починала свої роздуми з майстра Сергія. Я часто замислююся над тим, чому одні готові з гордістю виконувати будь-яку роботу, не соромлячись, розуміючи, що в цьому бачать велику потребу і необхідність своєї користі, інші ж не бажають проводити своє життя у трудах. А ще є цікава категорія – це ті, котрі вже зі школи мріють бути мерами, депутатами, керівниками будь-де… І це в них, я б сказала, потім «непогано» виходить, лише через свою необізнаність до суворих метаморфоз життя, без будь-якого практичного професійного досвіду страждають і вони самі, і примушують нас страждати. Бо багато чого вони самі не розуміють з того, що роблять.
І ще хочеться принагідно нагадати – люди забули про скромність. Скромно жити стало соромно, скромні тепер – наче ізгої… Це колись вони були в пошані, а зараз, послухаєш, що говорять, і складається таке враження, що кожний повинен мати квартиру або будинок в два поверхи і обов`язково з джакузі…
І як з цим бути надалі?
Юлія ЛИСКУН, журналістка.
Автор:
admin
