Щоб у роті не пересохло

Сьогодні вважати, що коли маєш криницю — отож, забезпечиш себе водою на все життя, досить наївно. Зважаючи на тенденції останніх років, коли погода нас наче феном сушить, ці напувальниці не дуже тішать, а люди все частіше підіймають з глибини порожні відра. В селах району б’ють у дзвони, що колодязі міліють, рівень води опускається все нижче й життєдайну вологу доводиться видобувати мало не по краплинах.

Вода тікає на очах, а карта Кам’янеччини вкрилася червоними позначками, що сповіщають про криничне виснаження. В яку сільську раду не зайди, скрізь люди кричать «ґвалт».

– Наш колодязь пересох, і в сусідів також. Так відбувається повсюдно — в Боришківцях, Оленівці, Слобідці-Кульчієвецькій, — розповідає паспортист Слобідо-Кульчієвецької сільської ради Ірина Кармаш. – Люди рятуються природними джерелами та криницями громадського користування, але їх одиниці, й вода в них теж колись закінчиться. Навіть важко собі уявити, що робитимемо, коли й ці оази зникнуть. Вишукуємо воду в ярках та долинах, п’ємо й не знаємо що, але іншого виходу немає.

Панацея — у водогонах

І поки люди «моляться» на робочі криниці та випрошують у неба дощу, районна влада проблему взяла на особливий контроль. На нарадах районного активу голова РДА Василь Сукач не раз наголошував, що люди все частіше звертаються зі скаргами на обміління криниць, тому наразі гостро стоїть питання поліпшення ситуації з водопостачанням та пошуку шляхів забезпечення населення питною водою.

Можна замовити пожежну машину й наповнити криницю водою, як практикують деякі підприємливі мешканці, та цей прийом вирішить справу лише на день-другий. Криниця потребує підживлення підземними водами. А якщо ці водні артерії вичерпали себе, то скільки воду зверху не заливай – результату не буде.

Таким чином спробував наповнити свій колодязь, де вода опустилася до такої критичної межі, що й насос виступив на поверхню, житель с.Довжок пан Яновський.

– Не встиг і оглянутися, як знову рівень води опинився на позначці одного круга, — розповідає чоловік. – Ще трохи воду черпаємо, в нас потреби незначні. А от поряд у сестри дві криниці геть висохли, просить у сусіда, в якого викопана глибоченна свердловина, тож вода зберігається.

Ще одним варіантом водопостачання може слугувати довіз води. Така практика прижилася в c.Адамівка Приворотської сільської ради. В конкретні дні та години люди виглядають «благодійну» пожежну машину, котрою ТОВ СП «НІБУЛОН» доставляє їм бажану вологу. Але ж не всюди такі чутливі меценати, які зрозуміли становище сільчан. Та й сам механізм нагадує більше заліковування симптомів і аж ніяк не розв’язує проблеми кардинально. Це розуміє й Приворотський сільський голова Лариса Вусата.

– У Приворотті, де частина території оснащена водогоном, проблема обміління криниць не така болюча. Найгірша ж ситуація в Адамівці. Це питання не сходить з порядку денного й перебуває на стадії вивчення. До нас приїжджали відповідні спеціалісти, й наразі ми обмірковуємо подальші дії, — говорить Лариса Миколаївна.

Дійсно, скільки ми не перебирали б на пальцях «народних» способів стабільного отримання води мешканцями Кам’янеччини, натикаємося в кінцевому підсумку на загальновідому істину – поки більш цивілізованого методу водопостачання, аніж водогін, homo sapiens ще не придумали. З цим твердженням погоджується й голова РДА Василь Сукач. На його думку, саме прокладання водних мереж вирішить болюче питання.

А поки що заздрять — хто білою, а хто й чорною заздрістю — жителі Слобідки-Кульчієвецької своїм землякам з Мукші-Китайгородської, де водогін уже збудовано. На щасливчиків і «не дуже» розділилося с.Довжок, в якому частина села має водопровід, інша ж випрохує водицю з криниці. Та про те, щоб «доводогонити» сільську раду, мова наразі не йде. За словами Довжоцького сільського голови Руслана Рябого, в територіальній громаді ситуація не катастрофічна, хоча проблеми із забезпеченням водою є. На території громади знаходиться 22 криниці громадського користування, всі вони в робочому стані, тож воду жителям є звідки брати. Проте, як зізнався Руслан Петрович, питання про подальший розвиток місцевої мережі водопостачання залишається відкритим.

Схожа ситуація і в Устянській сільській раді. Тут із усіх сіл лише Баговиця залишилася без централізованої системи водопостачання, в той же час добра половина криниць там вийшла з ладу. Здавалося б, скільки тої Баговиці — ще якийсь кілометр-другий труби — і вся територіальна громада з передовим досвідом водопостачання. Обома руками «за» такий розвиток подій і місцевий очільник Юрій Сидорук. На останній сесії сільської ради депутати підтримали ініціативу створення комунального підприємства, котре, за задумом, і візьметься в майбутньому за реалізацію «водної» мрії мешканців села.

Комунальникам – дорогу, а натомість отримаємо воду

На думку начальника управління містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та з питань цивільного захисту населення РДА Василя Григор’єва, навести порядок у цьому секторі та покращити ситуацію із водозабезпеченням населення здатні саме комунальні господарства.

– Колись водогони перебували на балансі колгоспів, радгоспів і, відповідно, ними й обслуговувалися, — розповідає Василь Михайлович. — Та й не тільки водогони. Не секрет, що й криниці громадського користування не залишалися поза увагою. На сьогодні очевидно, що спекотна погода зіграла злий жарт зі спільними колодязями, але не потрібно відкидати й фактора безгосподарності. Нині ж кринички нічийні, пущені на самоплив, а тому й не в силі протистояти захаращенню та швидкому висиханню в умовах несприятливої погоди.

Як вважає головний комунальник району, щоб дати друге дихання «мертвим» криницям, треба бути чарівником. Продовжити життя діючих криничок — безпосереднє завдання комунальних підприємств, а також і всього населення району. А для цього їх слід почистити, провести дезінфекцію, облагородити…

– Ці установи взяли б на себе надзвичайно великий фронт робіт – обслуговування та прокладання водогонів, благоустрій території, вивезення сміття, з чим кожен день мають справу громади району, та не завжди можуть дати усьому цьому лад, — каже Василь Григор’єв. – Звісно, в кожному селі плодити армію комунальників ніхто не збирається. В сільських радах варто задуматися над формуванням кущових обслуговуючих організацій. Першопрохідцями й прикладом для наслідування в цьому напрямку вже невдовзі може стати Ластовецьке КП, в намірах якого — надання послуг Рудській, Гринчуцькій, Сокільській, Жванецькій та Ластовецькій сільським радам.

«Протиотруту» знайдено. Та чи реальну?

Навіть якщо юридично-організаційні питання вирішено, залишається ще один суттєвий нюанс, який впирається в фінансовий бік медалі. Щоб налагодити водозабезпечення, слід спочатку виявити басейн грунтових вод та виготовити проектну документацію досліджень. Лише це виллється в кругленьку суму. Далі потрібно знайти спільну мову з кабельною, газовою та «ремівською» службами й отримати їхнє «благословення» на будівництво водопроводу, який не повинен пересікатися з кабелями, газовими та електричними мережами тощо Ціна питання будівництва одного сільського водогону в середньому потягне, за словами Василя Григор’єва, на 2-3 млн.грн. Це під силу тільки самодостатнім громадам. Іншим необхідно підключати важку артилерію й вибивати капіталовкладення в кабінетах можновладців вищого рівня. За таких обставин проведення нових водопроводів виглядає в районі неблизькою перспективою. Нині всі сили спрямовано на капітальний ремонт централізованого водогону в Оринині (понад 952 тис.грн. з обласного бюджету), завдяки чому додатково вдасться підключити понад 100 нових абонентів. На черзі — відновлення водопостачання південної зони, де стан місцевої системи настільки критичний, що відновлення водної мережі, можливо, доведеться починати з нуля.

Проте, як переконаний голова РДА Василь Сукач, будівництво водопроводів у районі цілком реальне на умовах співфінансування бюджетів району та територіальних громад із залученням коштів місцевих жителів.

Словом, якщо вода з неба й сама впаде, хоч із цим нині сутужно, то в хату самостійно не забіжить. Наш комфорт – у наших силах, терпінні та гаманці.

Юлія ЛІЧКЕВИЧ.