Ялинка без паспорта
Ви ще не придбали ялинку? То який же, добродію, ви газда? Хіба не знаєте, що Новорічне свято без неї неповноцінне? Як ото суп без солі або кутя, не заправлена горіхами та не підсолоджена медом або цукром.
Я, приміром, аби не відстати від людей, заздалегідь зайнявся пошуком лісової красуні. В нашому місті, на алеї по проспекту Грушевського, їх навалом. Вишикувалися, наче на параді. Як дівчата на віддані. Одна від одної краща й гарніша. А межи них поважні продавці, наче полководці, походжають.
Підійшов я до одного з них. Вже підтоптаного, знаючого толк у ялинкових торгах. Поки молодший напарник із кузова велетенської автомашини-фури з номерами гуцульського краю діставав ходовий товар, старший професійно й уміло заманював покупців, швидко знаходив з ними спільну мову:
– Купуйте лише у нас. Товар – супер-клас. І ціна не кусається. Інший он міряє ріст ялинки, а я продаю на око. Оця-о пишна, високоросла, що дивиться на вас, подобається? То беріть, поки у вас з-під носа не перехопили. За сто тридцять гривень. Дорогувато, кажете? Можу й скостити ціну. Давайте сюди, шановний, сотню й святкуйте на здоров’я. Де наше не пропадало. Тільки ви не будете проти, якщо я бирку-паспорт, так званий чіп з ялинки зріжу? Той чіп вам, що нуль без палички, а для мене для обліку знадобиться.
Покупець погоджується, а хитрий продавець відрізаний чіп про походження ялинки вже прилаштував до іншої красуні.
Цікавлюся в знайомої жінки, яка щойно купила ялинку:
– Скільки дали за неї?
– За вісімдесят гривень вторгувала.
– А де документ-чіп до неї?
– Навіщо він, вибачте, здався. Мені головне, аби ялинка гарна.
– А, може, цю ялинку без документа браконьєр продає?
– За цим хай міліція та інші контролюючі органи стежать.
Торгівля лісовими красунями жваво йшла й неподалік інших автомашин-фур, які припаркувалися поряд. Виставили свій товар не лише заїжджі продавці, а й місцеві. Вони теж навперебій пропонували свої послуги, продавали не живі, натуральні ялиночки, а скомпоновані з хвойних гілочок, прикріплених до дерев’яного кружальця. Така собі «раціоналізація» місцевого пошибу, пристосована до дрібного бізнесу. За міні-ялиночку продавці просили від 35 до 50 гривень.
На кожен товар, як мовиться, знайдеться свій покупець. Дехто, в кого з грошима аж дуже не витанцьовувалося, аби в квартирі на Новий рік відчувався хвойний запах, запасалися гіллячками сосни або ялинки, які продавалися тут же, на алеї, по ціні від 3 до 10 гривень за штуку.
Не зівай, Химко, на те й ярмарок. Коли ще, як не під Новий рік, можна заробити на продажу атрибутів Новорічного свята. Не зівали не лише продавці. Не ловили гав і спритні особи, які з користю для себе використовували зручну ситуацію.
Почув на ярмарку про одного з таких, який, бачачи махінації продавців з чіпами, представився міліціонером і натякнув, що справа пахне криміналом. Справу уладнали швидко. Лжеміліціонеру вибрали шикарну ялинку й спровадили зі скверу.
Мені, признаюся, теж повезло. За міні-ялинку я не заплатив ні копійки. Її мені подарував сусід, сказавши: «Розумієш, накладочка вийшла. Подзвонивши з мобілки дружині, обрадував її, що купив красуню. А вона й каже, що вже не треба. Родич, який приїхав у гості з Карпат свіженьку привіз. То я, аби добро не пропадало, презентую її твоїй сім’ї».
Ні, не перевелися ще добрі люди…
Борис УРОДА
Автор:
admin
