Обробляти поле, сіяти, жнивувати і годувати Україну та світ

Праця на землі вважається однією з найважчих. Бо потребує і сучасних технологій, і якісної техніки, і невтомних рук. А ще – любові й піклування. До того ж повномасштабна війна, розв’язана російським агресором, внесла не надто втішні корективи в роботу аграрного сектору.
Однак попри все, Хмельниччина нині лідирує по урожайності в Україні. За підсумками збирання всіх зернових культур, ми будемо мати вал в межах чотирьох мільйонів тонн, кажуть аграрії. Нині середня урожайність по області пшениці становить 71 ц/га, ячменю – 67 ц/га, ріпаку – 32 ц/га, сої – 26 ц/га, соняшнику – 32 ц/га, кукурудзи – 100 ц/га, цукрового буряка – 520 ц/га.
Як нині живеться хліборобам Кам’янеччини, як вони долають виклики війни та на які перспективи сподіваються в майбутньому, наша розмова з депутатом Хмельницької обласної ради, головою Всеукраїнської аграрної ради Хмельницької області, директором ПП «Калинський Ключ» Ігорем ГАЄМ.

– Щороку вітчизняні аграрії стояли перед сезонними та кліматичними перепонами. Це були надмірна кількість дощів чи, навпаки, посуха, розвиток хвороб на рослинах чи активізація шкідників. Цьогоріч як і в минулому додались ще воєнні виклики. Зокрема, збереження команд професіоналів, бронювання потрібних спеціалістів, складність проведення робіт та подальшого експорту власної продукції чи її зберігання…
– Так, з початком повномасштабної війни було багато остраху, що буде далі? Аграрії, як, мабуть, й інші пересічні громадяни, працювали з перспективою на швидку перемогу. Перші два місяці ми жили в очікуванні. Цей період якраз співпав з посівною. Зволікати не було як, бо ж рослини і тварини потребують постійного догляду. І зупинятися ми не могли та не мали на це жодного права.
2023 рік ще більше ускладнив ситуацію в аграрному секторі, як і в інших галузях економіки. Нещадна війна залишила свій кривавий слід не тільки в душах і серцях українських громадян, а й негативно відобразилась на економіці нашої країни. Під болісний удар потрапив і вітчизняний аграрний сектор, який до війни давав близько 20% валового внутрішнього продукту країни та 38% валютної виручки. Адже з окупованих територій загарбники вивезли мільйони тонн зерна та значні обсяги сільськогосподарської техніки, устаткування. Через обстріли були знищені сотні зерносховищ, а частина родючої української землі усіяна мінами та іншою вибухівкою, які, відступаючи, лишають після себе рашисти.
Сільгоспвиробники зіштовхнулися з проблемами зі зміною ринків збуту. В основному левова частина зернових реалізовувалася морськими шляхами. Нині ж логістику довелося міняти на автомобільні та залізничні рейки. А ускладнена логістика з’їдає майже 60% вартості вирощеного. Коли є перенасичення внутрішнього ринку і немає належного збуту, відповідно падає попит, в тому числі й цінова пропозиція. Наразі розрив між світовими і внутрішніми цінами в Україні становить близько 40-50%. Як результат, зернові продажі стають збиткові, і аграрії не можуть отримати належні фінансові ресурси для посівної.
Якщо ми до лютого 2022 року реалізовували власну продукцію за світовими біржовими цінами, то вона мала б і нині залишитися такою ж. До прикладу, нині світова ціна 1 тонни пшениці 240 євро чи 450 євро за соняшник, ріпак тощо, то вона має бути в таких межах і в Україні. Однак оскільки немає реалізації і наші виробничі потужності не розраховані на одночасне зберігання всього врожаю, який ми зібрали, ми змушені продавати у збиток.
– Ігоре Віталійовичу, за таких обставин ми можемо ще й досі вважати себе одним із важливих гравців на світовому ринку?
– 2021 рік, коли ми зібрали 110 млн тонн зернових і технічних культур, показав те, що ми реально потужна аграрна країна і є гідними конкурентами на світовому ринку. Тож серед наших конкурентів був певний острах.
У 2022 році спостерігалося зменшення валового збору до 68 млн тонн, у 23 – вже маємо близько 70 млн тонн збіжжя зернових і технічних культур. Що майже вдвічі менше, у порівнянні з довоєнним періодом. Зменшенню послугувало декілька причин: скорочення посівних площ на Луганщині, Донеччині, Запоріжжі, Херсонщині, у Криму, які нині ще в окупації. По друге: маржинальність аграрного бізнесу впала через зниження цін (до початку війни ціна була 300 доларів за тонну пшениці, а нині – 100), при тому, що статті витрат значно збільшилися. Сподіваюся, в мирний час ми все надолужимо.
– Ще які виклики постали перед аграріями?
– Серед найбільш проблемних питань слід зазначити високу ринкову вартість мінеральних добрив, засобів захисту рослин, пально-мастильних матеріалів та інших матеріальних ресурсів, що негативно позначається на фінансовому стані господарств і призводить до дефіциту обігових коштів. Тож аграрії змушені економити майже в усьому, що в свою чергу негативно позначається на врожаї. Як наслідок, відбувається й зменшення валового збору зернових, а також на 30% зменшилися посівні площі під урожай озимої пшениці 2024 року.
Через воєнні дії в багатьох господарствах загострилася проблема дефіциту кваліфікованих кадрів, необхідних для виконання технологічних операцій із забезпечення майбутнього врожаю.
– Зменшення валового збору зернових якимось чином відобразиться на гаманцеві пересічних українців? Чи будемо мати хліба вдосталь?
– Однозначно, ми будемо з хлібом, оскільки споживання населення становить близько 20 млн тонн, при вирощених 70 млн тонн зернових і олійних. І якщо ціни на зернові, олійні, технічні культури значно впали для виробника, то пересічний громадянин цього аж ніяк не побачить на полицях магазинів, оскільки прослідковується цілий ланцюжок потрапляння кінцевого продукту на полиці.
Дещо в кращому становищі нині залишається переробна галузь. Можна констатувати, що стабілізувалися ціни на овочеву продукцію. Коли в нас окупували південь та схід України, а основна частина овочевої групи (цибуля, морква, баштанні, томати, капуста, буряк були звідти) значно здорожчала, цей сегмент у 2023 році вже встигли заповнити аграрії Хмельниччини. Тож якщо минулоріч цибулю доводилося купувати по 40 грн, то нині вона – по 10-15 грн. Аналогічна ситуація й з іншими овочами. Сьогодні дрібний та малий фермер активно заповнює нішу овочевих та тепличне господарство. Як кажуть, святе місце пустим не буває.
– Ігорю Віталійовичу, як Ви прокоментуєте нинішню ситуацію на україно-польському кордоні, де через страйк польських перевізників ускладнився рух вантажних транспортних засобів? За словами поляків, їх не влаштовує висока конкуренція, що склалася після лібералізації міжнародних перевезень між Україною та країнами ЄС. Тому однією з вимог є скасування транспортного безвізу, а ще їх не влаштовує низька ціна нашого зерна.
– Тут більше прослідковується політичний, а не економічний характер. Поляки більше заробляють на реалізації продукції тваринництва. Отже, мали б бути зацікавлені у здешевленні зернових культур, які використовували б для вирощування тварин. Для польського виробника нині вигідна дешева сировина з України. Зрозуміло, що конфлікт стався не без участі третіх осіб, зацікавлених у перекритті кисню Україні.
– Щодо тваринництва, то нині ця галузь стає перспективною. Як держава підтримує цей напрямок?
– Сьогодні Україна має гарний шанс для розвитку тваринництва, зокрема Хмельниччина, адже тут територія не ушкоджена. У сільгосппідприємстствах не значно, але збільшується поголів’я ВРХ. Ми дивимося в бік Європейського Союзу, бо це найбільший ринок продовольства в світі, і нам не можна втратити можливість туди потрапити, хоча наші європейські партнери цьому не завжди раді.
З боку держави у 2022 році була запроваджена пільгова програма кредитування «5-7-9». Проте вона вже закінчилася, і нині кредити віддаються під 13-24%. Якщо при ставці 5% молочний сектор заробляв, то при 13-24% – вже ні. Українському скотарству та свинарству потрібно дати шанс. І якщо ми у найближчі 3-5 років побудуємо великі молокозаводи, то зможемо виробляти якісну продукцію, яка буде конкурувати на європейському ринку.
Сьогодні розвиваються і крафтові продукти, але вони не спроможні наситити ринок, оскільки мають високі ціни.
В Україні також діє урядова програма у вигляді грантів для допомоги малому та середньому бізнесу, згідно з якою можна отримати до 8 млн грн. Правда, якщо ти хочеш отримати певну суму коштів, то і таку ж суму власних заощаджень ти повинен витратити на розвиток бізнесу, тобто 50 на 50. Водночас потрібно забезпечити певну кількість людей робочими місцями. Наразі для фермера це не завжди під силу, бо на рахунках вони не мають таких грошей, та й не завжди можна знайти бажаючих офіційно працевлаштуватися.
Як на мене, ця програма до кінця себе не реалізувала, але як для переробної галузі, це є певним стимулом розвиватися. В дечому така ситуація заставляє переорієнтовуватися і нас, аграріїв, і взагалі людей, які хочуть займатися бізнесом, оскільки переробка має свою маржинальність.
Тож нині є можливість, непоганий старт у розвитку птахівництва, тваринництва, оскільки є дешева кормова база.
– Щоправда, на Кам’янеччині аграрії не дуже поспішають зайняти цю нішу. До прикладу, нині лише у трьох господарства опікуються поголів’ям великої рогатої худоби (ВРХ) – це ПП «Калинський ключ», де Ви є директором, ТОВ «Іскра 2007» (Тарас Маньковський) та філія «Кам’янець-Подільська» ТОВ СП «НІБУЛОН» (Сергій Богачик).
– Розпочинати цю справу з нуля – дуже важко і фінансово затратно. Легше тим, хто вже займається тваринництвом і має певну базу.
Ми нарощуємо поголів’я великої рогатої худоби, якої у «Калинському ключі» є понад 350 голів. Нещодавно закупили 64 нетелі молочної породи, бо розуміємо, що рослинницька галузь сьогодні не має такої перспективи, оскільки немає належної ціни на вирощене. Нині краще створити нові робочі місця, створити валову продукцію саме у тваринництві. У цьому вбачаємо перспективу.
– У січні 2024 році нас очікує другий етап впровадження земельної реформи. На ринок будуть допущені юридичні особи та буде збільшено максимальний розмір землі, яку можна купити – до 10 тис. га. Ваша думка з цього приводу?
– Ще перед стартом реформи питання продажу юридичним особам викликало великий суспільний резонанс. В умовах, коли величезні холдинги складають значну частину українського агросектору, фермери та малі сільськогосподарські виробники не зможуть конкурувати з великими компаніями на торгах і врешті залишаться ні з чим, або й просто зникнуть. Бо ж частина фермерів нині на фронті, частина їхніх земель знаходиться під окупантом. На думку малого і середнього бізнесу, цей процес варто відтермінувати до перемоги.
Купити 10 тисяч га землі – це зіграє лише на руку великим латифундистам.
– Не можу не запитати Вас про волонтерську допомогу військовим. Знаю, що левова частка забезпечення наших ЗСУ лягла саме на плечі аграріїв.
– Так, Всеукраїнська аграрна рада Хмельницької області, зокрема й аграрії Кам’янеччини, нині чималу допомогу надавали, надають і будуть надавати Збройним Силам України. Це величезні фінансові ресурси по Україні. На рахунку аграріїв ВАР понад тисячу автомобілів-пікапів, не кажу вже про дрони, продукти харчування тощо.
Бо ми розуміємо, що пришвидшити нашу Перемогу зможемо лише разом, об’єднавши спільні зусилля. Кожен на максимумі робить все можливе для захисту України, для того, щоб тримати аграрний фронт та допомагати країні заради збереження та розвитку економіки.
Перед аграріями стоїть завдання обробляти поле, сіяти, жнивувати і годувати Україну та світ. І Кам’янеччина, вважаю, справляється на 100%. Ми вдячні кожному фермеру, кожному агроному, трактористу, механіку…

Надія ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах