Автор:
Казкова екскурсія вулицею Пушкінською

Геніального російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна глибоко поважають та люблять, захоплюються його безсмертними віршами й поемами народи всього світу. Данину шани віддали йому й кам’янчани. Аби увіковічнити пам’ять класика, в Кам’янці-Подільському, який за царя був губернським центром, спорудили Пушкінський дім, в котрому виступали відомі на той час артисти. А
Кам’янеччина вкотре лідирує в області

Завдяки впровадженню в життя низки важливих реформ у соціально-економічній сфері, розпочатим 2010 року, успішній реалізації соціальних ініціатив Президента України Віктора Януковича, а також цілеспрямованій роботі керівництва Кам’янець-Подільського району щодо поступального розвитку економіки та втілення конкретних заходів у розбудову соціальної сфери, за підсумками минулого року Кам’янеччина впевнено посіла перше місце
Повернення блудної чупакабри

– Ти диви, вже й у наші краї принесло нечисту силу! Аби вона ся вдавила, коли кроленяток їсть! Ох, біда, людоньки… – аж хапається за серце баба Ганя, як тільки довідується від своєї сусідки, що в рідних Зіньківцях минулої ночі невідомий звір задушив понад десяток кролів. – То ж,
Гальма для чобіт

Дід Степан – горобець стріляний. Коли в зимову пору через неоперативність комунальників на ослизлих тротуарах настає масовий, вибачте, «ср…пад», він натягає на ноги спецвзуття, виходить на вулицю й демонструє високий клас долання перешкод без ризику впасти. Від цього його рятує ним же виготовлений надійний пристрій, зроблений зі звичайної бляшаної
Не гірше Копперфілда

Чи бувало у вас таке, що річ, котра щойно була біля вас, безслідно зникала? Напевне, так, бо й сама, і мої знайомі нерідко попадають у подібні халепи. І, як на зло, таке трапляється саме тоді, коли річ по заріз потрібна. На щастя, в більшості випадків загублене рано чи пізно
Операція «Антигарбуз»

– Ех, набридло в парубках ходити, треба свататися, – якось подумав дядько Степан із Оринина, якому вже стукнуло торік сорок чотири роки, почісуючи поріділу чуприну. – Але ж до кого? Одарка – язиката, щоранку буде патякати сусідкам про мої грішки (а їх, до речі, чимало). Ярина – страшна, та
Не впізнав рідню

– Глянь на Хрюшу, любий друже, Він не з тої ноги встав? Чи зазнався, може, дуже? А чи нас він не впізнав? Зазнаватись-бо негоже, В нього рило – як і в нас, Як і ми, літать не може, Крил не має про запас.
Банк у… контейнері для сміття?

Іду оце вулицею Драгоманова. Біля колишнього відділення ДАІ, що навпроти бару «Бахус», мене окликає імпозантний мужчина. Не інспектор-даішник у форменному одязі і з нерозлучною рябою палочкою-виручалочкою, а немолодий вже чоловік у чорному береті набакур і тельняшці непершої свіжості. В руці – пляшка з-під пива. Нею, як даішник, показав мені
Приватизував криницю

Іван, втомлений від праці, Спішить до криниці, Щоб набрать в порожні відра Свіжої водиці. Спрагу й втому вгамувати, З води взяти пробу, Для сім’ї запас зробити, Напоїть худобу. Цей процес тривав роками, Життя – стабілізатор, Поки тут не об’явивсь Хитрий прихватизатор. Дав «на лапу» він
Заслужив Іван подяку

У профком Іван звернувся З болючим питанням: – У колгоспі я труджуся Зранку до смеркання. Орю ниву, засіваю, Урожай збираю, А за всі свої старання Лише дулю маю. Хоча я передовик, Перший у змаганні, Пасти задніх бо не звик, Звик бути в пошані. Грамот маю цілий віз, Журюсь: де