Андрій КОМІСАРУК з почесної когорти добровольців
Є люди, яких не потрібно запрошувати кудись повісткою, умовляти допомогти, взяти участь, аби їхні здібності, вміння, інтелект працювали на благо суспільства. Усі вони з почесної когорти добровольців.
Отож, у свято українського добровольця поцікавилися у командира одного з батальйонів 48-ї інженерної бригади Андрія Комісарука, чи не з династії він, бува, військових.
– Ні, я був типовим «піджаком», оволодівши фахом інженера-економіста в Івано-Франківському державному технічному університеті нафти і газу. Батьки не мали ніякого відношення до служби також.
– Але у виші, певне, була й військова кафедра? Так що всі хлопці…
– Не всі – це не було обов’язковим, але я, пройшовши чималий конкурс, разом із дипломом отримав і звання лейтенанта. Про війну тоді ще ніхто ні слухом ні духом не підозрював. От і я узявся тоді шукати себе в різних справах – заробітчанських, згодом – бізнесових.
– Довелося побувати й за кордоном?
– Як і багатьом моїм співвітчизникам. Чотири роки випробовував себе в Іспанії – переважно на будівництві, навіть «доріс» до майстра… Це була гарна школа виживання.
– Мова не завадила?
– Навпаки, за деякий час розмовляв, читав, думав іспанською, непогано підтягнув тоді й англійську. Пізніше, вже вдома, започаткував власну справу, але кінець 2013 – початок 2014-го внесли суттєві зміни в моє життя.
– Тобто Ви, Андрію Михайловичу, вже не повернулися до бізнесу?
– Так і було. Недаремно ж я брав участь у двох революціях, не настав час ставити крапку, от і пішов до військкомату.
– До слова, мені пропонували в ньому і залишитись, та я наполіг на своєму – тільки у військо. З п’ятим батальйоном «Прикарпаття» вирушив на схід.
– Батьки не відмовляли?
– А от цього не було, я родом з тих місць, де люди багато крові пролили за правду, тож рідні мене в цьому підтримують.
– Два роки Ви безвиїзно провели в зоні надзвичайно активних бойових дій. Що важливо пам’ятати в тих ситуаціях?
– По-перше, розуміти, що ти тут не заради УБД (посвідчення учасника бойових дій – авт.) чи хороших грошей. Військовий обов’язок – святе, коли наказ не підлягає обговоренню. А ще в патріотично налаштованого бійця стійка психіка, отож, керується здоровим глуздом. Одним словом, кожен має бути на своєму місці.
– Ну, й фізична підготовленість не на останньому плані. Як Ви ставитеся до спорту?
– Добрі. Ще школярем, а потім і в студентські роки займався гімнастикою, плаванням, входив до легкоатлетичної збірної, захоплювався футзалом, пробував себе і в карате.
– А ще Ви, Андрію Миколайовичу, були незмінним учасником математичних олімпіад, маєте звання кандидата в майстри спорту з шахів… Де тільки знаходили час на все це?
– Та я ще й танці відвідував, школу з відзнакою закінчував. Не знаю, але мені чомусь завжди в усьому хотілося бути першим.
– Ви так і не переставали навчатися, за великим рахунком?
– Авжеж, про це не жалкую. Закінчив магістратуру, посилено удосконалююсь з військового фаху, адже щодня у світі відбувається стільки змін: якщо ти в обоймі – не деградуєш.
– А чим плануєте займатися у найближчі роки? Хоча про це можна й не запитувати.
– Згоден. Відповідь може бути лише одна: поки триває війна, я точно буду служити.
– А дружина? Її позиція?
– Така, як і в мене: вона також служить. Батько її був кадровим військовим, от дружина потихеньку привчає мене до того, що теж поїде на схід, та я кажу: «Зачекай, син у нас ще малесенький…».
– Краще б уже до того часу перемога настала…
– Так, усім миром і працюємо заради неї.
Лариса МАСЛОВА.