Музика — друга після Бога…

Героїв потрібно знати в обличчя. І неважливо, в якій галузі людина унікальна: чи то актор, чи водій-далекобійник, а чи сьогоднішній захисник східних кордонів нашої країни. Ймовірно, цей успіх — найвище досягнення в житті, а можливо, лише перша сходинка до вершин особистого Олімпу… А якщо якихось вагомих здобутків добилася дитина, нею й поготів слід пишатися.

Знайомтеся, наш сьогоднішній герой — 10-річний Вітя ШУХТУЄВ, родом із Севастополя, нині житель Мукші-Китайгородської. Переселенець. Через окупацію Криму Росією разом із батьками та трьома сестрами в квітні 2014-го переїхав на Кам’янеччину. Швидко освоївся на новому місці, знайшов друзів. Будучи з дитинства російськомовним, зараз чудово спілкується українською. А найголовніше — він, як для свого віку, дуже майстерно грає на скрипці. Вже впродовж трьох років хлопчик навчається в районній дитячій музичній школі у викладача Лілії Вінцерської, а допомагає йому вдосконалювати вміння та навички концертмейстер Марія Дубік.

Старання юного музиканта та його наставника не залишилися без уваги — його помітили на обласному й всеукраїнському рівнях. Свідчення тому — участь Віті Шухтуєва в трьох вагомих музичних змаганнях. Так, у престижному й досить суворому обласному конкурсі виконавців на струнно-смичкових інструментах учнів початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів він здобув почесне ІV місце, крім того, отримав грамоту за участь у VІІІ обласному конкурсі виконавців на народних інструментах «Подільський дивоцвіт» та звання дипломанта Українського міжнародного музичного фестивалю-конкурсу в номінації «Скрипка», організатором і головою журі якого був випускник музичної школи імені Ганіцького, композитор, Заслужений діяч мистецтв України Олександр Яковчук. Зокрема, на останньому конкурсі Вітя пройшов три тури і виконав чотири твори. Слід зазначити, що учасниками цього академічного конкурсу були студенти музичних училищ та консерваторій, і серед них він — четвертокласник музичної школи, хоч і не переможець, але ж дипломант. Можливо, людині, далекій від музики це мало про що говорить, проте фахівці розуміють вагомість і важливість участі в подібних творчих перегонах, адже це неабияке визнання й безцінний досвід для юного скрипаля.

— Коли Вітя вперше прийшов до мене на заняття, я одразу ж помітила в ньому творчу іскорку, прагнення добиватися високого результату. На той час він уже вмів грати на скрипці, бо рік провчився в музичній школі в Севастополі. Ми одразу ж взялися за роботу, почали працювати над правильною постановкою рук, чого в нього зовсім не було, а ми, скрипалі, до цього ставимося дуже прискіпливо. Вітя виявився дуже здібним і кмітливим хлопчиком. У нашій справі інтелект відіграє дуже важливу роль, а в поєднанні з талантом є гарним шансом досягти успіху. Я дуже люблю всіх своїх учнів, але є особливі. Вітя саме такий. Вкладена в нього праця дає віддачу, — ділиться Лілія Вінцерська.

Насправді юний музикант займається зі своїм викладачем не двічі на тиждень, а набагато більше, але основна його робота вдома — щоденна й копітка. У грі на скрипці дуже важлива мілка моторика, в ній обидві руки виконують різні несиметричні рухи, тому оволодіти цим інструментом найважче. Проте хлопчика це не лякає.

— Я не пам’ятаю, щоб Вітя колись прийшов на урок непідготовленим чи пропустив заняття. Він добирається до музичної школи в будь-яку погоду — і в сніг, і в дощ… Йому цікаво те, що він робить, він багато працює на д собою. А ще він є учасником ансамблю скрипалів. Ось такі в нас досягнення, і це при тому, що Вітя навчається музиці лише чотири роки. Переконана, що в цього скрипаля гарні перспективи на майбутнє, — з гордістю констатує Лілія Дмитрівна.

А тим часом наш герой, як і будь-який хлопчисько його віку, полюбляє пустувати й бешкетувати, грати з друзями в активні ігри на повітрі та, звісно ж, захоплюється комп’ютером. Водночас він разом з родиною регулярно відвідує богослужіння в костьолі та назубок знає Божі заповіді. На моє запитання, яке місце в його житті займає музика, якось дуже по-дорослому відповідає: «Музика? Вона для мене друга після Бога»…

Наталя КАМІНСЬКА.

Поділитися в соціальних мережах