ПЕРЕПУСТКА У БЕЗСМЕРТЯ

Подвиг, мабуть, випадковістю назвати не можна, бо він обов’язково пов’язаний з такими поняттями як мужність, цілеспрямованість, патріотизм найвищого ґатунку. Всі ці риси були притаманні лейтенантові Збройних Сил України Захару КВАСНОМУ (на фото крайній ліворуч), котрого Кам’янеччина нещодавно провела в останню путь.

Холодний березневий ранок зібрав сотні кам’янчан і мешканців району – рідні, друзі, військові, ті, хто навчав хлопця, і ті, хто не знав його зовсім, волонтери, представники релігійних конфесій, учасники юнацького об’єднання «Пласт», ветерани армії та побратими загиблого…

«Пробач, братику, – написав в «Інстаграмі» Андрій Квасний, – що не вберіг, але ти для мене назавжди залишишся героєм».

Здається, що зовсім недавно вони втрьох – Сергій Прудивус, брати-близнюки Захар і Андрій – подали документи до ліцею з посиленою військовою та фізичною підготовкою, вперше в житті прийнявши для себе самостійне рішення – присвятити майбутнє службі. А відтак заздалегідь готувалися до цього. Захар був чудовим спортсменом – захоплювався боротьбою, рукопашним боєм. «На цих учнів, – згадує їхній класний керівник Наталя Станіславівна Дробик з НВК №3, – рівнялися усі, тому що для них було справою честі відстоювати правду, справедливість, порядність. Справжні лідери! До ліцею вступали й інші випускники школи, та далеко не всі витримували суворий режим, високі вимоги до фізичної підготовки, той вишкіл, без якого неможливий був подальший поступ. А вони зуміли подолати всі труднощі, згодом вступивши до Академії імені Сагайдачного.

«Особливим» називає вчителька Захара Квасного, тому що взірцем для нього була та молодь, яка «тіло й душу» віддала за незалежність країни в 14, 15, 16 роках на сході.

– Йому, – розмірковують наразі його наставники, – обов’язково хотілося бути в гущі подій. Отож, мав прекрасні організаторські здібності, був надзвичайно активним й ініціативним, та й узагалі по-іншому він просто не міг.

Намагалася якомога більше дізнатися про Захара в тих, кому довелося знати його змалку, в підлітковому віці, зрілим юнаком, та людям дуже важко було спілкуватися зі мною: їх душили сльози, настільки це для них велика втрата, адже офіцеру ледь виповнилося двадцять два, й попереду відкривалося стільки перспектив…

Молодий командир міг ще стільки зробити для своєї Батьківщини, та ціною власного життя вберіг від ненаситних жорен підступної війни не одну людську долю. Звісно, Захар Квасний усвідомлював ступінь ризику, вирушаючи на захист Вітчизни, але й водночас був готовим до здобуття перемоги, бо без неї зникає усякий сенс людського буття.

Нині він знову повертається додому невимовним болем і незгасаючою пам’яттю про тих, для кого воля стала перепусткою у безсмертя.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах