В тих таборах умертвляли роботою…

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів відзначається 11 квітня. Пам’ятну дату встановлено за рішенням Організації Об’єднаних Націй, адже саме цього дня 1945 року в’язні концтабору Бухенвальд («Буковий ліс»), довідавшись про наближення американських військ, підняли збройне повстання.
Нині цей день у всьому світі супроводжується пам’ятними заходами, зустрічами колишніх в’язнів фашизму, поминанням загиблих, вшануванням пам’яті про них та покладанням квітів до могил і місць поховання жертв фашизму.
З метою збереження історичної пам’яті про трагічні події Другої світової війни, що забрала життя мільйонів людей, загиблих у нацистських концтаборах, гетто та місцях примусового утримування, 11 квітня представники керівництва Кам’янеччини та міста взяли участь у мітингу з нагоди Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів, що відбувся у сквері ім.Васильєва. Високопосадовці хвилиною мовчання згадали жертв фашистського терору та поклали квіти до меморіалу.
Варто нагадати, що централізована система фашистських концтаборів призначалася для фізичного знищення цілих народів, насамперед слов’янських; тотального винищення євреїв, циган та нещадної експлуатації в’язнів у якості робочої сили. Концентраційні табори оснащувалися душогубками, газовими камерами та іншими засобами масового винищення людей, крематоріями. Були створені табори смерті, де ліквідація в’язнів відбувалася безперервно і прискореним темпом, де люди жили не більше трьох-шести місяців: там розповсюджувався наказ про “умертвіння роботою”.
Таке масове поширення концтаборів було й на території Хмельницької області (на той час – Кам’янець-Подільської області), адже воєнне лихоліття тут тривало 1011 днів і ночей (з 29 червня 1941-го по 4 квітня 1944-го року). За цей період від рук нацистів загалом на теренах Хмельниччини загинуло 255 тисяч осіб у таборах, а в Кам’янці-Подільському – понад 6 тисяч людей. Спеціальні зондеркоманди палили подільські села, а їх жителів розстрілювали.
Окрім того, гітлерівське керівництво запровадило для місцевого населення обов’язкову трудову повинність. У разі відмови людей від праці на промислових і сільськогосподарських об’єктах або неякісного виконання трудових обов’язків їх, відповідно до розпорядження гебіткомісара, направляли на перевиховання в трудові табори.
Так, у Кам’янці-Подільському трудовий пересильний табір був розташований у Старому місті (вересень 1942 – березень 1944 рр.), а саме в приміщенні колишньої тюрми, загородженому колючим дротом. Харчування практично не було. До військовополонених ставилися набагато жорстокіше, ніж до інших в’язнів. Їх використовували на подрібненні каміння, будівництві доріг, на тютюновій фабриці. Кількість військовополонених у справах не зазначена.
Територія трудового табору цілодобово охоронялася литовцями-поліцаями. Шефом табору був німець – офіцер Лоренс.
Ще одним суворим утриманням була німецька тюрма, яка розташовувалася в Кам’янці-Подільському на вулиці Шевченка. Нею керував німець Брик (Бриг). Тут утримувалися військовополонені, радянські активісти, євреї, порушники окупаційного режиму з Кам’янець-Подільського, Орининського, Староушицького районів, міста Кам’янця-Подільського. Кількість ув’язнених в документах гн зазначена. Зі слів очевидців, вона коливалася від 160 до 200 осіб. Поширювалися інфекційні хвороби, від яких гинули сотні людей. Безперервно проводилися розстріли.
За історичними даними, в кам’янецьких таборах для військовополонених нацисти утримували 4 тисячі людей. Знищення окупантами військовополонених санкціонувалися наказами, розпорядженнями та інструкціями керівництва рейху та вермахту. Та вже в березні 1944 року тоді ще Кам’янець-Подільська область була звільнена від німецько-фашистських загарбників.
Ірина ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах