Гальма для чобіт

Дід Степан – горобець стріляний. Коли в зимову пору через неоперативність комунальників на ослизлих тротуарах настає масовий, вибачте, «ср…пад», він натягає на ноги спецвзуття, виходить на вулицю й демонструє високий клас долання перешкод без ризику впасти. Від цього його рятує ним же виготовлений надійний пристрій, зроблений зі звичайної бляшаної тертки й прилаштований до підошов кирзових чобіт.

Отож, під Новий рік, коли місто потерпало від слизькоти, дід Степан прихопив з собою господарську сумку й подався на базар. Йшов тротуаром, наче танк, обминав пішоходів, які, розчепіривши руки й напруживши до тремтіння ноги, аби втримувати рівновагу, повільно просувалися вперед, йшов та лише час від часу покрикував:

– Посторонись! Дорогу чемпіону!

На обледенілому тротуарі-ковзанці на вулиці Огієнка наздогнав сусіда, теж пенсіонера. Привітавшись, не упустив нагоди кольнути його:

– Ти, Іване, вибач, схожий на корову на льоду. А я ж тобі ще влітку радив, аби й ти собі з дірчатої терки гальма для взуття виготовив. А ти не послухався, лише відмахнувся. Мовляв, скільки тої зими. А тепер ось бачиш – повзеш навкарачки. Давай руку, візьму на буксир.

Удвох швидко дісталися до центрального ринку. Біля входу з боку вулиці Князів Коріатовичів тротуар густо всіяний продавцями, які прилаштували та розклали свій товар прямо на землі. Хто на газеті, хто на клейонці чи іншій підстилці. Овочі, фрукти, сир, яйця, молоко в пластикових пляшках, обпатрані кури, качки, гуси, хрін, домашні консервовані закрутки, приправи до страв… І кожен припрошує:

– Купуйте в мене. Товар – пальчики оближете. І недорого візьму, бо кваплюся спродатися й на автобус встигнути, аби додому в село дістатися.

На тротуарі дід Степан і придбав усе, що жінка наказувала. Впало йому в око: зазвичай тут, перед виходом, несуть службу кілька міліціонерів. Вони сваряться з жіночками-продавцями, соромлять за грубе порушення правил торгівлі, погрожують їх вигнати звідси… Цього ж дня, 30 грудня, на диво, на цьому місці міліціонерів не виявилося. Жодного.

– І де це вони поділися? – запитав дід для годиться.

А продавці ніби чекали цього:

– Молодці, хлопці! Хоч перед Новим роком не будуть нам і собі нерви псувати, дають спокійно поторгувати.

– А вони хіба не люди? Теж до свята готуються…

– Не кажіть. Вони ще й досі не очухалися після переляку, що настає кінець світу. Відсиджуються в надійних сховищах. Га-га-га!

– Та ні, вони подалися на алею на проспекті Грушевського. Перевіряти, чи на ялинках, що там продаються, бирки почеплені.

Надумав дід Степан навідатися й на оптовий ринок. Дорогу туди довелося долати з величезними труднощами. Не допомогли й «гальма», прилаштовані до підошов. Тротуар на відрізку від воріт центрального ринку до кафе «Світанок» – в обледенілих снігових наростах, де не один пішохід посковзнувся й приземлився на м’яке місце. Не обминула лиха доля й діда Степана. На переході через дорогу йому хтось із перехожих, які ринули на зелене світло світлофора, боляче наступив на ногу. На іншому боці вулиці намагався разом з усіма потрапити в прохід, що веде не територію ринку. Дзуськи! Прохід окупували два буси, навантажені товаром. Довелося видиратися на здоровенну кучугуру нагорнутого снігу. Такі ж вправи виконували й інші пішоходи, незлим тихим словом згадуючи безпорядки та служби, що причетні до цього.

Врешті дід подолав незаплановані бар’єри і на оптовому ринку купив капусту й червоні буряки.

У списку залишилася лише ялинка. Придбав її, красуню, дешево – всього за тридцять гривень. Не штучну, а справжню. Пахучу, ошатну. Заїкнувся було молодому, чорнявому чоловіку, який торгував ними, про чіп, що повинен бути на ялинці. Та продавець, підморгнувши, сказав:

– Навіщо вам, діду, той ярлик? Скажете, що ялинка привезена з Карпат. А якби він висів на ній, то ялинка обійшлася б вам значно дорожче. Дотумкали? Он люди купують і ніхто про нього навіть не згадує.

І то правда, розсудив у своїй голові дід Степан. Краще на зекономлені на бирці гроші таксі найняти, аби завезти зелену красуню додому. Так і зробив, за що дружина й похвалила його:

– Ти, Стьопо, справжній хазяїн. Умієш кожну копієчку берегти й економити…

Борис УРОДА