СТАЛЕВИЙ ХРЕСТ
«Сталевий Хрест» – це не просто нагорода, це пам’ять про кожне бойове завдання і побратимів, про страх, який долаєш, і відповідальність, яку несеш до кінця задля Перемоги!
Олександр – родом з Хмельницької області, в цивільному житті двадцять років працював оператором екскаватора та проходив строкову службу. Вже з початком війни в Україні він опинився у лавах 211 понтонно-мостової бригади Сил підтримки Збройних Сил України, де служить механіком-водієм ПТС.
«Робота механіка-водія передбачає повну відповідальність за технічний стан машини, її належне обслуговування та бездоганну експлуатацію, а здатність керувати обладнанням на воді є ключовою навичкою.
Наша машина – це не просто техніка, це наш спосіб виконання бойового завдання. Ми відповідаємо за кожну її деталь, за її справність. Керувати нею не менш складно, ніж на землі, адже ми на воді. Поломки трапляються, але ми з цим справляємося і виконуємо свою роботу далі», – спокійно розповідає Олександр.
Він підкреслює масштаб їхніх перевезень: вага ПТС сягає близько двадцяти чотирьох тонн, а переправити на собі може до дванадцяти тонн вантажу, включаючи піхоту – до п’ятдесяти людей у повному обмундируванні.
Досвід військовослужбовця охоплює найскладніші реалії війни. «У 2022 році ми з побратимами виконували бойові завдання на Херсонському напрямку. Це був вражаючий обсяг робіт, який включав у себе переправлення піхоти та техніки через річку Інгулець, доставку особового складу та евакуацію поранених.
Складність роботи полягала у постійній небезпеці: понтонні переправи неодноразово нищили вороги. Обстріли були постійними, включаючи артилерійські та мінометні вогні. А ми, в свою чергу, переправляли піхоту та техніку і рятували життя, евакуйовуючи поранених. Одного разу машина потрапила під обстріл, і екіпажу довелося покинути її, пройшовши сім кілометрів пішки, доки нас не забрали. А потім, при першій нагоді, техніку ми повернули та відновили», – згадує він.
На Сумському напрямку завдання були не менш небезпечними.
«Ми займалися зведенням фортифікаційних споруд, встановлювали антидронові сітки. Це було дуже небезпечно – постійно працювали дрони, ланцети, мінометники, танки. Але ми робили все можливе, адже потрібно було виконати всі задачі, незважаючи на ризики», – каже Олександр.
Щодо еволюції війни, Олександр констатує помітні зміни: «Збільшилася кількість дронів, що робить небезпеку з повітря більш стійкою порівняно з 2022 роком, коли нам вдавалося переміщатися більш вільно. На жаль, ворог постійно, безжально та підло нападає, саме тому ми зі свого боку вдосконалюємося. Працюємо двадцять чотири на сім, не покладаючи рук, та робимо все можливе задля нашої Перемоги».
За роки відмінної служби та бойові завдання на Херсонському напрямку, військовослужбовець нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий Хрест» та почесним нагрудним знаком від командування військової частини «Сталевий міст».
«Для мене «Сталевий Хрест» – це не просто нагорода, це пам’ять про кожне бойове завдання, про побратимів поруч, про страх, який долаєш, і про відповідальність, яку несеш до кінця! З побратимами ми робили свою справу там, де було важко, бо знали: за нами – наші люди, наші позиції, наша Україна!
Я не вважаю себе героєм, я просто був там, де мав бути, і виконував те, що мав виконати. Ця нагорода – не лише моя. Вона про команду, про тих, хто стоїть поруч, про тих, хто не відступає, про тих, хто щодня доводить: сила – у вірності, честі та дії», – переконаний військовий.
За спиною українського захисника чекають найдорожчі люди – кохана дружина та донечка. А його місія – повернутися до них живим, здоровим і з Перемогою!
«Служба – це не завжди гучні слова. Часто це тиша, втома, робота і рішення не здаватися. Я обрав свій шлях! І пишаюся, що служу Україні», – гордо каже захисник.
Група комунікацій 211 понтонно-мостової бригади.
Автор:
admin
