ФРОНТОВА ХРОНІКА «МУЛЬТИКА»: ДРОНИ, ШВИДКІСТЬ І КВЕСТ НА ВИЖИВАННЯ
Після 24 лютого 2022-го Максим не чекав повістки. Він декілька разів сам йшов до ТЦК і врешті став бійцем ЗСУ. У цивільному житті — водій та будівельник. У військовому — водій-сапер бойового підрозділу. Позивний «Мультик», бо він і водить, і саперить, і рятує. Мультиорганайзер, одним словом.
«Я спершу взагалі не думав, що буду сапером. А тепер не змінив би цю професію. Це вже моє. Тут завжди є куди рости. Фото із результатами нашої роботи ще більше надихають рухатися далі та нищити окупанта, який прийшов на нашу землю».
Перша ротація, що відбулася на Курахівському напрямку, неабияк загартувала бійця. Завдання були складні — встановлення мінно-вибухових та невибухових загороджень у межах населених пунктів, які часто лежали у руїнах після обстрілів.
«Командиром групи був сапер з позивним «Голландець». У нього багато чого навчився. Він став другом та наставником.
На війні часто траплялися непередбачувані ситуації. Якось під час посадки в бронетранспортер прилетіло. Вибух, іскри, але всі живі».
Йдучи на нічне завдання, група Максима натрапила на пораненого. Він чотири доби не їв і не пив, був виснаженим. Дали йому воду, енергетик. Повертаючись назад, забрали і доставили до стабпункту.
Найстрашніше на війні, як каже Максим, – це дрони зі скидами. Їх над головами, як бджіл у вулику.
«Тікав від дрона і впав у рів. Голова внизу, ноги вгорі, лежу й намагаюся вибратися. Чую, як побратим «Мораліс», каже: «Мультик», та ж тихо. З ким ти там борешся?». А я заплутався і ніяк не можу звільнитися. Іншого раз від дрона ховався під кущиком. Згорнувся вужиком і молився, аби лишень мене не засік».
Наступна ротація — знову Донеччина. Покровський та Курахівський напрямки, але цього разу Максим – водій-сапер. Однієї ночі пікап занесло на ягозу.
«Всіма чотирма колесами. Вирвався, скинув міни, зібрав по дорозі дроти, шматки парканів, скати. Це була не поїздка, а квест на виживання. На в’їзді в село кермо заклинило. Зламав дві пари кусачок, відрізав «хвоста», якого тягнув. Хлопці вже завдання виконали, а я ще з цією «залізною головоломкою» боровся. Коли забрав їх – зашипіло колесо. Підкачали, поїхали і вже замінили в полі. Там хоч вже не стріляли».
А в крайню ніч FPV-дрон вдарив просто перед машиною.
«Я тільки встиг загальмувати. Вогонь, іскри, капот загнувся, радіатор пробитий. Але лишився один поворот. І ми його пролетіли. Через усе це пекло».
Кожен виїзд – як лотерея. Кожен поворот – неабияк лоскоче нерви. Кожне повернення – щаслива мить. Але навіть у найстрашніші моменти військові жартують.
«Жарти в армії — це святе. Ми підколювали один одного, і це допомагало тримати бойовий дух навіть у найскладніші моменти».
Зараз Максим готується на сержанта. Армія для нього стала професією, яку він вже не хочу змінювати.
«Армія – це братерство, це вибір бути корисним. Я хочу повернути мир на нашу землю, а після війни очищати її від вибухонебезпечних предметів».
Його мотивація — проста і логічна:
«Це моя сім’я. Діти мають ходити до школи. Спокійно. Мирно».
Відділення комунікації 143 ОНТЦ «Поділля».
Автор:
admin
