Від війни страждають і люди, і тварини
Данило змалку знав, що таке військове життя. Два дідусі і тато – офіцери. Під час повномасштабного вторгнення був курсантом військового вишу, й уже тоді разом із побратимами стояли напоготові, ладні в будь-яку мить вирушити на оборону столиці. Молодих офіцерів через війну випустили достроково у лютому 2023-го. А вже у березні Данило поїхав за кордон на курси з протидії СВП, у травні – командиром групи на Донеччину:
«Там розгрібали завали після детонації боєприпасів. Працювали без вихідних, адже роботи мали вдосталь. 
Перебували за декілька десятків кілометрів від лінії фронту, проте чули вибухи, а одного разу неподалік від нас прилетіли два «Кинджали».
«Згодом з групою поїхали на деокуповану Херсонщину. Виконували завдання в н.п. Високопілля, Архангельське, Мала Шестерня, тобто у селах Високопільської громади. Займалися розмінуванням полів, лісосмуг, доріг. Через активні бойові дії не всі фермери могли вийти у поле, й воно поросло 2-метровими чагарниками. Та й росіяни насолили, облаштувавши мінні поля. На ділянці площею 60 га із землі стирчало 12 хвостів від «Урагану», а поле всіяне «лепестками», ПМН-ми, нерозірваними артилерійськими і мінометними боєприпасами. Ну, це звичні речі для лінії фронту. Але якось сапер моєї групи зазирнув у бліндаж, де ховалися росіяни, і знайшов там кришку від домовини. До речі, у лісопосадках часто натикалися на пральні машинки, одяг, покинуті російські боєприпаси».
«Якось виїжджаємо в поле, а там техніка оре. Зупиняємо, пояснюємо, що там заміновано, й чуємо у відповідь: «То й що? Я торік вже підірвався. Нічого страшного». Але нам вдалося провести бесіду і донести правила безпеки. Коли ми закінчили свою роботу, комбайнер приступив до своєї.
А місцевий чоловік у руках приніс нам гранатомет «Муха» зі словами: «Беріть!». Працювали ми швидко і якісно. За півтора місяця очистили 120 га».
«Проживали у будинку поблизу поля й вели там бій із мишами. Чого тільки не випробували. За одну н
іч на мишоловку-«книжку» прилипнуло аж 40 маусів. Одного вечора поверталися із завдання і побачили маленьких кошенят у бабусі. Вона нам одного подарувала. То він й займався утилізацією мишей. А коли їхали додому, забрали його із собою. Ще одного покинутого котика привіз і подарував однокласнику.
Війна – річ страшна. Від неї страждають і люди, і тварини».
Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».
Автор:
admin
