Думав, що не виживу, і дивувався, як тут хлопці працюють під дронами і обстрілами

«Сім’я, рідна земля і майбутнє України, а якою ще може бути мотивація, коли ворог зі зброєю прийшов у твій дім? Я не міг сидіти вдома і чекати, а тим паче, виїхати за кордон. З якими відчуттями я жив би далі? Думаю, мене загризла б совість», – переконаний вчитель та керуючий готелем у цивільному житті, а нині командир взводу, сапер та викладач Роман.

У лютому офіцер виявив бажання і поїхав у ротацію. Потрапив на один із гарячих напрямків –бахмутський. Перший вихід, зізнається, запам’ятався назавжди.

«Працювали в с. Іванівське, яке росіяни почали штурмувати. Щойно зайшли на околиці, як нас почали крити. Перечекали, доки не втихло. У селі в певних точках були сховані протитанкові міни. Ми їх знесли у кількості 30 штук на околиці, в поле, і почали встановлювати мінно-вибухові загородження. Роботи довелося поставити на паузу, доки не почне сіріти. Тому ми заховалися у вогкому і холодному підвалі, навіть трішки кимарнули. Але близько 4 ночі почалося. Артпідготовка, міномети, дрони, скиди – що тільки не летіло в наш бік. Вийшли на зв’язок із КСП, нам повідомили, що росіяни зайшли в село, йдуть вуличні бої, ворог за 200-300 метрів від нас, і треба переміщуватися в інше сховище. Там такі місця пробиті і провідник їх добре знав.

Коли дрони розійшлися, використовуючи прикриття на місцевості, малими перебіжками пересунулися на насіннєві склади, на крайню позицію села. У будівлі не було пів даху, двох кутів. Стояли великі мішки, мабуть, із тонною насіння смердючого, залежаного, протруєного. Штук так шість мішків були попід стіночкою. І між стіночками і мішками – вузесенький прохід. Ось там ми і вмостилися, постійно розтираючи ноги. Холод – псячий. Перекушували цукерками, і я прихопив із собою дві пляшки води. Але їсти не хотілося. До речі, в бліндажах, де пересиджували, були консерви, тушонка, окопні свічки, вода.

На складі просиділи приблизно з 6 ранку до 9 вечора під жахливими обстрілами. Далі перебігли на інший край села, поближче до лінії евакуації. Там, у підвалі, пересиділи майже всю ніч, а коли почало сіріти і стало тихіше, побігли на точку евакуації. Виходячи, за півтора метра від мене був скид. На диво, мене не зачепило.

З моєї групи старший сапер йшов метрів, мабуть, за сім від мене, то йому фрагмент сіточки вогневої залетів під броню. На щастя, усім вдалося вийти живими.

Відверто, тоді думав, що не виживу, і дивувався, як тут хлопці працюють під дронами і обстрілами».

«Ще один вихід був «гарячим». Йшли на завдання, там була посадка умовна, бо від дерев лише стовбури залишились. Нас вів дрон, і тут почалося… Добігли до бліндажа, сховались. Дрон змалював, куди забігли, тож цілу ніч нам не давали навіть носа висунути. Потім з’ясувалося, що в 70 метрах від нас був ще один спостережний пункт з нашими хлопцями. І росіяни «насипали» по обидвох позиціях. Того разу теж майже дві доби просиділи під шквальним вогнем. Дочекавшись паузи, змогли евакуюватися».

«Інші виходи на виконання завдань були не такими екстремальними. Звісно, що були дрони, обстріли, однак не так масово. Коли ситуація спокійніша, то за вихід могли встановити 30-40 мін. А коли криють, це зробити вкрай важко. Адже біжиш із двома мінами, коли обстріл, падаєш, піднімаєшся, перебігаєш 3-5 метрів і знов падаєш.

На точках евакуації кумедні випадки трапляються. Якось потрапили в період, коли був щільний обстріл, хлопці міняються, тобто з одного боку навтовп йде, з іншого також. Темно, і ти не розумієш, наші це чи вороже ДРГ. Допомагала українська мова – сало, цибуля, укрзалізниця, паляниця, полуниця, бажаю здоров’я. Хтось і досі вважає, що мова не має значення?».

Повернувшись із ротації, Роман активно імплементує набутий бойовий досвід у навчальний процес. Впевнений, що сапери всіляко наближають перемогу. Адже сапер – це унікальна різностороння професійна інженерна одиниця, яка може проробляти проходи для штурму, не допускати прориву диверсійних груп, працювати в обороні. І робить роботу як на землі, так і у воді, наближаючи переможний мир.

Служба зв’язків із громадськістю 143 ОНТЦ «Поділля».