ПОГЛЯД КРІЗЬ ПРИЗМУ СТОЛІТЬ

Світлій пам’яті настоятеля монастиря ордену Павла Першого Пустельника (отців-паулінів) в Україні Алоіза КОСОБУЦЬКОГО

У заповідній частині Кам’янця привертає увагу велична культова споруда, яка є домінантою не тільки вулиці Домініканської, але і центральної частини Старого міста. Кам’яна плита з написом та герби на головному фасаді будівлі виразно вказують на її тісний зв’язок з чернечим орденом Домініканців та династією магнатів Потоцьких.

Перегортаємо сторінки історії Домініканського костелу з келіями – світлі та трагічні. Його в різні часи будували відомі та невідомі архітектори, фундатори та будівничі.

Єдинне, що достеменно відомо, він збудований монахами домініканського ордену, які прийшли в Україну ще в ХІІІ столітті. Дати виникнення і побудови монастиря відсутні. Окремі факти, які є в архіві костелу, інформують, що близько 1370 року в Кам’янці вже існував дерев’яний костел домініканського ордену з монастирем. Про один з найдавніших кам’янецьких домініканських монастирів згадується у документі Святішого Отця від 28 січня 1378 року.

Тричі понищений пожежею, він тричі піднімався з руїн. Та як кажуть, на все потрібно мати щастя. Домініканський монастир почав будуватися як кам’яний ще в роки першого єпископа Подільської дієцезії Павла Першого Домініканина (1434-1453 роки) після пожежі 1421 року. Про що свідчить на будівлі герб Домініканського ордену. Він заснований в Тулузі (Франція) 1214 року іспанцем св. Домініком Гусманом для проповіді Євангелія та місіонерської діяльності – собака, що тримає у зубах палаючий смолоскип (вогонь істини). Цікаво, що 1231 року у відання ордену було передано інквізицію.

Серед його фундаторів і меценатів не можна залишити поза увагою князів Коріатовичів, князя Свидригайла. Особливими фундаторами кам’янецьких домініканців стають представники родини Потоцьких (гербу Пилява). Без їхньої підтримки не відбулося би становлення Домініканського монастиря на Поділлі.

Окрім проповіді Євангелія та місіонерської діяльності, чернечі ордени, а їх прийшло до 19 на Поділля в різні роки, в тому числі монахи домініканці, водночас несли просвітництво, дали церкві й світові чимало богословів, науковців та дослідників. У їх числі – наш земляк, славнозвісний історик, геральдист 17 століття Шимон Окольський. Народився він у Кам’янці-Подільському 1580 року. Освіту отримав при домініканському монастирі.

6 червня 1616 року монастирські будівлі було зруйнувано під час пожежі. Найбільшої слави досягнув монастир у першій половині 17 століття. При ньому працювала школа, де пріором з 1641 по 1645 роки і одночасно викладачем трудився Шимон Окольський. У той час монастир стає осередком освіти.

У часи Османської імперії (1672-1699 роки), коли місто було центром військового округу Османської імперії, костел св. Миколая – єпископа переосвячується в мечеть дружини-фаворитки (хазека-султан) Рабії Гульнуш. Мабуть, це і врятувало монастир від руйнації, адже тоді в принципі був зруйнований золотий вік Кам’янця.

Ремонтні роботи у монастирі після звільнення міста від турків розпочав пріор Міхал Спендовський. Продовжувачем справи роду Потоцьких, фундатором стає Міхал – Францішек Потоцький. З північного фасаду до монастиря добудовують споруду, яка отримує назву будинок Потоцького. По одній із версій магнат захоронений в криптах костелу.

Роботи виконувалися за проектом Яна де Вітта і були завершені в 1754 році, але в жодному джерелі не простежується авторство архітектора Яна де Вітте в перебудові монастиря домініканців

У часи російської імперії, у 1842 році, монастир закрили. 20 січня 1936 року також закрили костел св. Миколая. Після Другої світової війни довгий час приміщення комплексу використовувались під фондосховище державного архіву. Лише 1989 року монастир звільнили від невластивих функцій і розпочали ремонтно-реставраційні роботи.

Грунтовні археолого-архітектурні дослідження будівельної історії монастиря були проведені кам’янець-подільською групою Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація» під керівництвом архітектора Володимира Бевза та Кам’янець-Подільською фундацією, очолюваною археологом Адріаном Мандзієм (Університет Йорк, Торонто, Онтаріо, Канада).

28 травня 1992 року зареєстровано радою в справах релігії при кабінеті Міністрів України Східний Вікаріат домініканського ордену римо-католицької церкви в Україні. Вікаріат звернувся з проханням до ХмельницькоЇ обласної державної адміністрації передати релігійній громаді у власність монастир домініканців. Бюрократична переписка затягнулася, комплекс не передали, а в 1993 році, з 5 на 6 липня, у монастирі сталася пожежа. Монастирські будівлі зазнали значних пошкоджень – зруйновано дах костелу, дзвіниці, пошкоджено декоративне оздоблення інтер’єрів (ліпнина, живопис).

1997 року приміщення костелу Домініканців з келіями та будинком Потоцьких передано ордену Домініканів, а 1998 року – ордену Павла І Пустельника (отців-паулінів ) в Україні.

Цей орден засновано в Угорщині в 13 столітті на честь Павла Фівейського. Його герб – крук, дві пальми та два леви. Пауліни на українських землях служили ще з XVIII ст. Минали роки, навіть століття, і пауліни, які змушені були покинути українські терени, змогли повернутись до служіння в Україні. Це були 70 роки ХХ століття. У середині вересня 1991 року о.Тадеуш Беднарський розпочав місію в м. Городку Хмельницької області.

Плеяду цих відомих архітекторів, фундаторів, будівничих, подвижників, які вкладали розум, душу, в певній мірі фанатизм, продовжив наш сучасник, настоятель монастиря, ксьондз Алоїз Кособуцький, який прибув до Кам’янця-Подільського в 1995 році й 8 липня цього ж року в Сатанові отримав освячення пресвітеріату з рук єпископа Яна Ольшанського, а в 1998 році стає першим кандидатом ордену паулінів в Україні.

Алоїз народився 18 жовтня 1969 року в польській родині, в м. Шепетівка Хмельницької області, в миру – Леонід Кособуцький. Напевно, ще в ті часи, коли мама навчала молитви і ходив до храму, бігав з однолітками до занедбаної церкви (колись це був костел), проводив службу, інтуїтивно відчувавючи велику місію, яку готує йому доля.

Сім’я ходила до костелу в м. Полонне, оскільки в Шепетівці костелу не було. Після школи поступив до професійно-технічного училища в Понінки. У1988 році перебував на службі в армії.

Сестра батька часто їздила до родичів у Польщу. В одну з таких поїздок взяла з собою Леоніда. Так уперше він попав в Ясногірський монастир ордену св. Павла І Пустельника (отців-паулінів) м.Ченстохів. Там він познайомився з отцем Тадеушем Беднарським.

Можливо, якраз тоді була вибрана ця нелегка стезя. Два роки навчався у Вищій Митрополітарній семінарії м. Рига (Латвія). Потім продовжив навчання у Вищій духовній семінарії в м.Краків (Польща) при Папській Теологічній Академії. З 1998 року призначений настоятелем, пріором монастиря Ордену Павла Першого Пустельника (отців-пауінів ) в Україні в Кам’янці-Подільському. Вже з цього часу на вулиці Домініканській в Старому місті можна було зустріти молодого усміхненого монаха в білій сутані.

Потрібно віддати належне ксьондзу Алоїзу, його подвижництву, як людині, фанатично відданій Богу та справі відродження монастиря. Отримавши пошкоджені пожежею споруди та занедбану територію внутрішнього двору, молодий настоятель не опустив рук, а крок за кроком відновлював монастир. Шукав меценатів в Україні та за кордоном. У 1999 році відбулася перша служба після закриття костелу. Цього ж року інститутом «Укрзахідпроектреставрація», Сергієм Юрченком виконано ескізні проекти на реставрацію та пристосування Костелу домініканців з келіями 14-15 ст.

У вересні 1999 р. розпочали роботи із реставрації дахів костелу. 2000 року виконано ескізний проект реставрації та пристосування східної частини корпусу келій костелу домініканців. Ремонтно-будівельні роботи виконувалися і виконуються нині згідно із проектно-кошторисною документацією, виконаною республіканськими спеціалізованими науково-виробничими майстернями, а також Львівською КАРМ інституту «Укрпроектреставрація» за рахунок коштів монастиря.

На монастирі реставровано дахи костелу, дзвіниці, келії, трапезні та будинок Потоцького. 2001 року в Польщі реставровано вхідні двері костелу св. Миколая-єпископа. 2005 року відновлено проповідницький амвон (мімбар, міхбар). Його реставрацію виконав консерватор творів мистецтва, професор Варшавської академії мистецтв Януш Смаза. Амвон повернено на історичне місце в костелі.

Реставрацією живопису, ліпнинами в костелі займаються реставратори з Варшавської академії мистецтв – професор Януш Смаза, доктори наук, мистецтвознавці Єва Свєнтська і Марія Лулкевич.

Так відроджувався монастир – коштовна перлина, довкола якої і нині формується й відповідне містобудівне оточення. З руїн швидкими темпами на кошти приватних інвесторів згідно із Програмою відтворення та Історико-архітектурного опорного плану відновлюється втрачена історична забудова центральної частини Старого міста.

Отець Алоїз співпрацював з працівниками НІАЗ «Кам’янець». Планував і міг багато ще зробити, але на високій ноті  – 8 вересня 2021 року, обірвалося його життя. На похорони прибула делегація з Польщі, серед них представники Сенату, Сейму, Міністерства культури Польщі та керівництво Ясногірського монастиря в м. Ченстохові.

Удостоєний великої почесті, Алоїз Кособуцький за вагомий вклад у розбудову костелу Домініканців (нині монастир ордену Павла І Пустельника в Україні) захоронений в крипті монастиря.

Галина НОВІКОВА,

провідний інженер відділу реставрації та реабілітації пам’яток архітектури

НІАЗ «Кам’янець».