ПАМ’ЯТАЙТЕ, Я ВАС ДУЖЕ ЛЮБЛЮ
До повномасштабної війни Олександр СЕМЕНЮК служив у Хмельницькій Державній прикордонній академії. У 2020 році брав участь в ООС на Донеччині. Вже на початку березня цього року мала б відбутися ротація, однак повномасштабне вторгнення російського агресора внесло свої корективи. Тож 35-річний уродженець Жванця вступив до полку Азов і з перших днів став на захист Маріуполя.
– Тут – страшне пекло. Тримаємося до останнього. Пам’ятайте, я вас дуже люблю і сумую за вами. А ще хочу усіх побачити, обійняти. Владиславчик (синочкові 4 рочки), мабуть, уже подорослішав, підріс? Як мені вас усіх не вистачає, – це останні слова, які дружина Наталя почула від свого чоловіка 16 березня. Як пригадує жінка: «Олександр того дня двічі виходив на зв’язок, із його слів я зрозуміла, що він прощається з нами. Але я до останнього боялася про це навіть думати. Не наважувалася з ним говорити про таке. Кожного дня ми з дітьми молилися і вірили, що з ним нічого страшного не станеться. А 23 березня до мене зателефонувала невідома жінка і повідомила: «Наташо, вибачай, але я мушу тобі це сказати – Саня «двохсотий». Він загинув 17 березня».
Такої страшної звістки не видержало серце батька мужнього воїна, і в квітні Григорія Петровича не стало.
Молода дружина до останнього вірила в те, що це може бути помилка, і що батько трійко її дітей живий. Тож жінка кинулася в усі інстанції, аби дізнатися правду.
Із Державної прикордонної служби України на її запит 12 травня надійшов офіційний лист, де йшлося, що Олександр Григорович Семенюк загинув під час виконання бойового завдання в м.Маріупіль, однак вважається безвісти відсутнім, оскільки тіло залишилося на полі бою.
Жінка міцно вчепилася за цю тоненьку ниточку надії – «безвісти відсутній». Тож коли у червні звільнили перших полонених із Азовсталі, вона відразу поїхала в Київ, де в одному із госпіталів знаходився побратим Олександра Микола. За його допомогою вийшли на Дениса, на руках якого внаслідок численних поранень загинув Олександр. Хлопці тримали бій в одному із центральних районів Маріуполя. 9-поверхівку, де вони знаходилися, впритул розстріляв ворожий танк. Після отриманих поранень, як сказав побратим, в цих умовах шанси на порятунок у Сашка були майже нульові…
3 листопада провести земляка в останню путь разом з рідними, бойовими побратимами прийшло чимало жителів Жванецької територіальної громади.
«Олександр був працьовитим, добрим, щирим, справжнім патріотом свого краю, мав ще багато планів та мрій у житті, але не судилося, – йдеться на сторінці у соцмережах Жванецької ТГ. – На жаль, клята війна забирає найкращих. Ми ніколи не пробачимо цього російським окупантам! Ніколи!». Як і не пробачать мама Героя Валентина Миколаївна, дружина, діти, сестра, друзі, всі, хто знав молодого, хороброго воїна зі щирим, відкритим завжди на добро великим серцем.
Олександр мріяв про власне житло для своєї родини, хотів бачити щасливими і радісними своїх дітей, турбуватися про батьків, прагнув бути їм надійною опорою на схилі літ. А тепер він став ангелом-охоронцем.
– Мамо, ти чуєш, я живий.
Душа – вона безсмертна,
не вмирає.
Тепер став білим Ангелом син твій
І Україну з неба захищає.
Прошу тебе, ріднесенька, не плач.
Сестра, дружина й діти теж хай
не ридають.
За гіркі сльози ти мені пробач.
Нема мене, а вдома всі чекають…
Надія ЄРМЕНЧУК.
Автор:
admin
