ПІКЛУЮТЬСЯ ПО-БАТЬКІВСЬКИ

Через коронавірусні обмеження останнім часом цьому освітньому закладу довелося перелаштуватися на новий формат навчання – дистанційний. Тож перестав скликати на уроки дзвінок, практично усі аудиторії та гуртожитки опустіли. Та днями тут знову завирувало життя, стіни приміщень наповнилися метушнею і жвавим гомоном сотень співвітчизників різного віку та з різних регіонів країни – злилися воєдино радість і біль, образи і гіркота через втрату рідних домівок, розлуку з близькими. На превеликий жаль, не з доброї волі люди стали новоселами міста над Смотричем.

Як поінформував директор цього навчального закладу, Кам’янець-Подільський вже прийняв тисячі вимушених переселенців із зони бойових дій. Понад трьом сотням з них, у тому числі 23 дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, дав прихисток очолюваний ним освітній центр.

Усім переселенцям, а це в основному жінки, багато з яких із дітьми, люди старшого віку, надали місця у гарно облаштованому гуртожитку, завдячуючи волонтерам, у власній їдальні організували дворазове повноцінне харчування, для дітей-сиріт – триразове. У меню постійно є м’ясні та молочні продукти, овочі, фрукти, домашня консервація, печиво. Без вихідних, по-домашньому смачні сніданки і обіди під керівництвом досвідченого шеф-кухаря Ніни Розгуляєвої готують кухарі та їх помічники Алла Синюта, Ольга Воронюк, Надія Лазарук, Лідія Заморока. Враховуючи те, що чимало людей, аби вберегти життя дітей і свої, змушені були полишати рідні домівки, не взявши із собою навіть найнеобхіднішого (запасного одягу, взуття, засобів гігієни), для них, знову ж таки з допомогою соціальних служб Кам’янця, волонтерів, зорганізовано безкоштовне забезпечення цими вкрай необхідними речами. А ось для найменших «мігрантів» (таких близько тридцяти) в одній із навчальних аудиторій облаштували таку собі ігрову дитячу кімнату, де зібрано для малюків дитячі книжечки, розмальовки, іграшки, інші забавки, тут для них проводять різноманітні пізнавальні та розважальні заходи.

Варто додати, що не залишають малечу поза увагою і працівники служби у справах дітей міської ради, які спільно з ювенальною превенцією національної поліції, волонтерами проводять з ними та тими, хто їх супроводжує, зустрічі, організовують різні заходи, акції, творчі майстер-класи, а власники собак-лабрадорів надають психологічну допомогу діткам, які постраждали від війни. Багато позитиву подарувала хлопчикам і дівчаткам зустріч із «Зірковим десантом», організована волонтерами та за підтримки міської ради.

Мешканка Чернігова Ніна Іванівна зі сльозами на очах розповідає, як ледь вибравшись із розстріляного та ізольованого рашистами рідного міста, понад дві доби добиралася зі своєю чималою сім’єю – 85-річною матір’ю, інвалідом І групи, донькою, трьома малолітніми онуками до Кам’янця-Подільського. Від імені своєї родини вона щиро вдячна керівникові навчального закладу, усім його працівникам за затишний прихисток, за всебічне оточення увагою та турботою, забезпечення усім необхідним для належного проживання.

– Ви не уявляєте, що зробили російські нацисти з Ірпінем, скільки вони вбили там людей, як вони знищили та зруйнували житлові квартали, інфраструктуру, залишили містян без світла, газу, опалення, – ділиться враженнями пережитого жителька цього одного з кращих міст України Алла Петрівна і якій великим дивом вдалося вибратися з путінського пекла. Жінка також висловила щиру подяку кам’янчанам за надійний прихисток.

Такі ж слова поваги довелося почути і від учительки математики й інформатики однієї з київських гімназій Ірини Олександрівни, яка через постійні обстріли була змушена із одинадцятирічним сином покинути місто. За місцем нинішнього перебування для неї створені усі належні умови, і вона продовжує дистанційно навчати своїх столичних учнів.

Ми мали можливість поспілкуватися з багатьма іншими нинішніми пожильцями навчального закладу, й усі вони висловлюють сердечну подяку кам’янчанам за допомогу і підтримку в тяжку для кожного із нас годину. Але особливо чуттєвими були зізнання сироти, вихованця одного з Краматорських закладів освіти Сергія. Він, як і більшість його друзів-однокурсників, приємно зворушений подільською гостинністю і щедрістю, батьківським піклуванням з боку наставників, їх бажанням у будь-який час надати допомогу. А ще юнак з оптимізмом дивиться у майбутнє, щиро вірить у нашу перемогу і в те, що недалекий той час, коли в Україні знову запанують мир і злагода. Все буде Україна!

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.
Фото Станіслава СТОЯНОВСЬКОГО.

Поділитися в соціальних мережах