Вірмени у Кам’янці

У колорит середньовічного різноголосся Кам’янця органічно вписувалися вірмени, які привнесли в наше місто своєрідний шарм і екзотику сходу. Коли чуєш про них, виникає питання: як і коли сини Арарату прийшли до Кам’янця? Вірменська громада в Кам’янці була доволі великою. Версій та легенд багато. Серед них така, нібито вірменам дали датовану 1062 роком грамоту на заснування Кам’янця. Відсвяткували 900-річчя Кам’янця, занесли у Велику енциклопедію – та марно. Грамота, на підставі якої визначали час заснування міста, вірменами була сфальсифікована…

 Новій Батьківщині платили прихильністю

Як би там не було, вірменська громада була і є невід’ємною складовою історії нашого міста. Волею долі великий, гордий народ змушений був покинути свою Батьківщину. Смутний рік 1062-й, турки-сельджуки зруйнували місто Ані, древню столицю Вірменського царства. Міграційна хвиля рознесла вірмен по всьому світу. Можливо, торговими шляхами, які проходили через Кам’янець (як один з варіантів), вірмени прийшли в наше місто і взагалі на Поділля. Як писав дослідник В.Р. Григорян про історію вірменських колоній в Україні та Польщі, вірмени знайшли на Поділлі свою другу Батьківщину. Ніхто так не прижився в цьому краї, як вони. Вірменам польські королі давали грамоти на поселення, розвиток ремесла, торгівлі, культури. Вони мали своє самоврядування, судочинство. Це давало можливість зберегти самобутню культуру, національні звичаї. За це вони платили новій Батьківщині теплою прихильністю. Вірмени – одна з націй, яка може бути прикладом вірності тисячолітнім етнокультурним традиціям.

Церковна історія вірмен Кам’янця також заслуговує на увагу. У Вірменії на найвищому законодавчому рівні багатовіковий духовний досвід визнано національним надбанням. Майже все населення країни є членами Єдиної Святої Вселенської Апостольської Вірменської церкви. Ця християнська громада є однією з найдавніших у світі. Її коріння сягає ще апостольських часів. У другій половині І ст. святі апостоли Тадей та Варфоломій проповідували християнство у Вірменії і заснували там перші християнські спільноти. Саме через те, що народ Вірменії прийняв християнство від апостолів, учнів Христа, Вірменська церква називається Апостольською. 301 року вірменський цар Трдат ІІІ, навернений святим Григорієм Просвітителем, проголосив християнство державною релігією.

Польський Ечміадзин

Масовий вихід вірмен в Україну припадає на ХІ ст. Важливим чинником збереження національної самобутності в умовах перебування на чужині стала Вірменська церква. 1564 року патріаршою грамотою Католікоса всіх вірмен Месропа І у Львові засновано вірменську єпархію. Через три роки її було затверджено декретом польського короля. Для подальшої інтеграції вірмен єпископ Миколай Торосович проголосив єднання з Римським престолом. Так було укладено унію вірмен з Римом, яка сприяла їхній інтеграції, але водночас спричинювала асиміляцію. Єпархія вірменсько-католицького обряду перебувала в підпорядкуванні Риму до кінця Другої світової війни.

Вірменська спільнота Кам’янця в ХVІ-ХVІІ ст. була чи не найбільшою в Україні, місто не випадково називали «польським Ечміадзином». Вірмени мали й свої культові споруди. Проте ґрунтовних досліджень з цього приводу не проводилося, тому їхні кількість і місцезнаходження, на жаль, не відомі. Мешкали вірмени у південній частині міста, мали своє самоврядування та судочинство, ратушу та ринок. Там же збереглася давня вірменська церква св. Миколая, яка датується 1398 роком, побудована на кошти Синана, сина Хотлубея. Церква маленька, приземиста з міцними стінами та аркбутанами. Стоїть вона посеред двору, оточена потужними мурами. Звісно, цього було замало для вірменської спільноти. Тому було прийнято рішення про будівництво більшого храму. Так почалося спорудження вірменської церкви св. Нігола (св. Миколая).

Цілющу ікону відкривали в суботу

Церква святого Миколая побудована на кошти вірменської громади в кінці ХV ст. на місці дерев’яної церкви святого Миколая. За історико-бібліографічними джерелами, вона має багату будівельну історію до турецького часу (1672 р.), коли була зруйнована. У ХVІІІ ст. храм відбудований на кошти вірменської громади і освячений як вірменсько-католицький. Відомий вірменський вчений Мінас Бжишкян (1777-1851 рр.), який подорожував нашими землями з метою ознайомлення зі становищем вірменських переселенців, зупинявся в Кам’янці. Храм святого Миколая, за його описом, був знаменитим місцем для християнських паломників, які йшли до чудодійної ікони Вірменської Божої Матері. Ця кам’яна церква мала шість різниць, і в головній – найбільшій – знаходилися ікона святого Миколая та чудодійна ікона Вірменської Божої Матері, закрита прикрашеною коштовним камінням ставнею. За описом М.Бжишкяна, ікона «вся покрита сріблом, за винятком прекрасного, сяючого обличчя, і в променях над головою є напис золотими буквами…». Її відкривали раз на тиждень, у суботу. За легендою, ікона Вірменської Божої Матері, найбільша святиня вірмен, була привезена до Кам’янця в кінці ХІV століття. Згідно з переказами, ікона була чудодійною, поклонитися до неї приходили з далеких місць. Багатьох вона зцілювала від різних хвороб, за що до ікони приносили дари, «воти» у формі частин людського тіла, виконаних з коштовних металів.

Наразі збереглися лиш фундаменти зруйнованого 1936 року храму. Зникли скарбниця вірменського костелу та ікона. Наразі доля ікони невідома, але щороку 28 червня вірменська спільнота вшановує її.

До нашого часу збереглися башта (дзвіниця) ХVІ ст. вірменського костелу, огорожа та брама. На першому поверсі цієї споруди було влаштовано каплицю святого Стефана. 1982 року на башті виконувалися ремонтно-реставраційні роботи, одночасно проводились роботи з консервації настінного малювання кінця ХVІ-поч. ХVІІ ст., які збереглися в інтер’єрі каплиці. Канонічний розпис з життя святого виконаний у техніці клейового живопису.

В інтер’єрі збереглася ніша з різьбленим у камені обрамленням, в середині якої знаходилася ікона Вірменської Божої Матері, котру повернули до Кам’янця після турецького нашестя і з почестями встановили 22 травня 1700 року в каплиці св. Стефана, поки відновили храм св. Миколая.

У Кам’янці жили вірменські єпископи, які мали свою резиденцію – сьогодні це пам’ятка архітектури ХVІІ ст. Вірменський торговий будинок (Палац вірменського єпископа) розташований на вулиці Іоанно-Предтеченській. Окремої єпископської єпархії спільнота міста не мала й тому підпорядковувалася львівській. Упродовж року львівські архієпископи жили і в Львові, і в Кам’янці. Місто було важливим центром духовної культури.

При архієпископі Григорісі Буніатяні 28 листопада 1991 року в Україні було офіційно зареєстровано єпархію Вірменської Апостольської Церкви.

Хачкари – у пам’ять про важливі події

2005 року на території костелу відбувся мітинг-реквієм. Вірменською громадою міста встановлено сучасний хачкар (хрест-камінь) у пам’ять про трагічні сторінки історії вірменського народу – геноцид вірмен у Туреччині 1915 року. Хачкари – це вирізьблені з каменю стели, які встановлювали на перехрестях доріг як обереги. На них вказували імена художника та скульптора. Наразі вони також виконують поминальну та меморіальну функції.

10 січня 2012 року в Кам’янці-Подільському створено релігійну громаду української єпархії Вірменської Апостольської Церкви, яка нараховує понад 40 вірменських сімей (голова – Артюш Гаспарян). Башту, яка перебуває на балансі НІАЗ «Кам’янець», 2014 року передано цій громаді для проведення богослужінь. Вірменською громадою міста виконано ремонтно-реставраційні роботи інтер’єру й тепер громада має можливість користуватися пам’яткою архітектури, яка історично належала вірменам.

Вірменська спільнота Кам’янця-Подільського бере активну участь у житті міста. Відновлює втрачені вірменські будинки, а також будівлю на площі Вірменський ринок, де раніше була вірменська ратуша. Відомі дослідники історії Поділля зазначають, що вже в ХV ст. вірмени збиралися у цій ратуші. Будинок вірменського магістрату в місті був своєрідною біржею. Будівля була велична, монументальна, триповерхова. Тут велися засідання, обирали війта і лавників. Тут місцеві вельможі визначали ціни на привезені східні товари й не тільки для нашого міста, а й для всієї Польщі. Автори «Кам’янецького літопису» тер (отець) Акоп, тер Ованес, тер Григор та тер Оксент повідомляють, що 1621 року у вірменській ратуші з усіма почестями зустрічали гетьмана українського Петра Сагайдачного після знаменитої Хотинської битви. Відновлений будинок вірменської ратуші стане важливим осередком суспільного й культурного життя вірмен нашого міста.

Сини великої Вірменії

Кам’янець був важливим культурним центром. Тут була вірменська школа, що діяла при вірменській церкві з половини ХVІ ст., та вірменський шпиталь. Напевно, важко було би осягнути пласт духовного та культурного життя вірменської спільноти у Кам’янці й на Поділлі, не маючи праць великих синів Вірменії. Одним з них є видатний вчений, який вийшов з вірменського середовища, автор словників, філософ і хроніст Степанос Рошка, хроніками якого користуються дослідники. Він народився 1670 року в Кам’янці, освіту отримав у Римі. Після навчання доктор філософії і богослов’я Степанос Рошка займав високі духовні пости в Польщі – був деканом церков Поділля і Покуття. Одночасно він займався науковою діяльністю. Серед його наукових праць особливу цінність має «Хроніка», де автор досліджує загальну історію церкви від початку і до свого часу. Найважливішою для нас, звісно, є частина «Хроніки», присвячена вірменам Польщі та України.

За ініціативою та коштом вірменської громади міста 28 червня 2018 року на пам’ятці архітектури Польському магістраті відкрито меморіальну дошку архітектору, коменданту фортеці з вірменським корінням Яну де Вітте (1709-1785 рр.). За його проектами збудовано низку архітектурних споруд в Україні, а в Кам’янці-Подільському архітектор Ян де Вітте вніс елементи бароко при реконструкції багатьох культових будівель.

На вулиці Вірменській зупиняємось перед кам’яною огорожею з ажурною кованою брамою. На високому кам’яному цоколі – витончена аркада з трьох арок. До центральної, яка була входом до галереї, ведуть кам’яні сходи. Вони стали символом незламності вірменського народу, який, попри випробування долі, упродовж століть зберіг і примножує духовні та культурні цінності на новій Батьківщині.

Галина НОВІКОВА, провідний інженер відділу реставрації та реабілітації пам’яток архітектури НІАЗ «Кам’янець».

Додати коментар