Тільки лебеді безкрайню вірність мають…

Як нам, кам’янчанам, пощастило жити в одному місті разом із дивовижними творіннями Божими – ніжними і благородними лебедями. У народі кажуть, що ці граційні птахи селяться й живуть лише там, де від людей і землі іде енергія миру й спокою.

Напевно, саме тому сквер «Лебедине озеро» і став улюбленим для багатьох – енергійних дітлахів, вибагливих туристів чи закоханих пар… Про це чарівне місце і його мудрих мешканців наша розмова із опікунами — директором ПНВО Наталією Миколаївною ІЛАШ та керівником гуртків Наталією Іванівною ЖУРАВЕЛЬ.

– Наталіє Миколаївно, в чому особливість кам’янецьких вісників кохання, ніжності і вірності?

– Білих лебедів Ромео і Джульєтту, або Ромчика і Джулю, як ми їх пестливо називаємо, у Кам’янець-Подільський привезли 2012 року уже парою. Точно сказати, скільки їм років, ми не можемо. Відомо лише, що свою другу половинку вони обирають уже на 4-5 році життя. З тих пір у них були спроби продовження роду, але якось не виходило. Лише цієї весни, 14 квітня, лебідка почала гніздитися, і вже 24-25 травня вилупилися лебедята. Загалом білі лебеді сидять на яйцях від 35 до 40 днів, а чорні – від 35 до 45 діб. До останнього для нас було загадкою, скільки лебедиха висиджує яєць. Гадали, що буде максимум четверо. Та коли тишком-нишком нарахували аж 8, то були приємно вражені й схвильовані. Бо ж до цього часу практики щодо їхнього догляду не мали.

Коли настав час, світ побачило лише шестеро. На жаль, одне постраждало від нападу собак, отримавши травму лапки. Те пташеня ми забрали у відділ ЕНЦУМ. Через півдоби воно повернулося до батьків, але невдовзі малюків знову залишилося лише п’ятеро. Яке саме пташеня зникло, нам невідомо.

– Чорних лебедів нам привезли 2014-го, вони молодші за білих, – приєднується до розмови Наталя Іванівна. – Цих унікальних птахів у Європі дуже мало, та й дозволити собі їх могли тільки члени королівської родини. Здебільшого їх вирощують в Німеччині та Австрії. Взагалі, до XVIII століття люди сприймали їх як провісників біди. Це вже тепер вони вважаються королівськими птахами Данії. Особливість цього виду лебедів ще й у тому, що вони є власниками найдовшої шиї серед родичів.

З 25 червня своє потомство висиджує й чорна лебідка. З’явиться воно наприкінці серпня.

– Яка подальша доля лебедів, адже у їхніх сім’ях прибуває?

– Продавати їх не будемо, це точно, – запевнила директор ПНВО. – Взагалі, до 3-х років, поки вони не «вдягнуться» у біле пір’я, і мови не може бути про те, аби їх розлучати. От саме зараз турбуємося про повноцінний вольєр для зимівлі усіх наших лебедів, як маленьких, так і великих. Я вже навіть направила відповідний лист начальнику управління освіти Світлані Старченко.

– Вам під силу доглядати цілу родину лебедів?

– Так. Ми сподіваємося й на подальше сприяння міського голови Михайла Сімашкевича, його заступника з питань діяльності виконавчих органів міськради Сергія Бабія, секретаря міськради Дмитра Васильянова, начальника управління освіти Світлани Старченко, народного депутата Володимира Мельниченка. Цим людям ми особливо завдячуємо.

Наприклад, коли на лебедів напали собаки, Сергій Бабій оперативно відреагував на прохання Наталії Іванівни й особисто поклопотався про зведення парканчика довкола водного плеса. Ця огорожа – захист не лише від псів, але й від надмірної «турботи» відвідувачів «Лебединого озера». Адже в перші дні від народження маленьких лебедів, сачком ми виловили із води 15-літрове відро хліба. Уявіть лише, що вся ця маса плавала у воді, набрякала, бродила, перегнивала, цвіла… В зв’язку з цим дуже просимо, аби відвідувачі не годували лебедів хлібобулочними виробами. Якщо ж кам’янчанам хочеться внести свою лепту в догляд за лебедями, то вони можуть приносити їм різні крупи, овочі, особливо зелень. Продукти бажано залишати поблизу кав’ярні Love Story або віддавати їх офіціантам цього закладу. А Наталя Іванівна вже розподілить їх між птахами. Звісно, якщо дітки під пильним наглядом дорослих кинуть зо дві жменьки зерна, нічого страшного не станеться, а в разі виникнення будь-яких запитань побажань, можна зателефонувати до нашого ветеринарного лікаря, телефон якого є в оголошенні на території водойми. Також користуючись нагодою, хочу звернутися до батьків, які приходять на озеро з дітками, з проханням уважно стежити за своїми чадами. Адже дуже часто ми «виловлюємо» із води обгортки від цукерок. Якщо птахи проковтнуть той папірець, може бути велика біда.

– В контексті сказаного варто роз’яснити, – додає Наталя Іванівна. – Якщо кидати зерно у воду, воно одразу ж і потоне. Дорослі лебеді зможуть дістати його з дна водойми, а от малеча – ні. Навіть якщо покласти їжу в годівничку, лебедята теж ще неспроможні до неї самостійно дістатися – лише голубам буде радість.

– Наталю Іванівно, то як же Ви їх підгодовуєте?

В спеціальну синеньку мисочку насипаю харчі для малечі, саме звідти їм зручно їсти.

– У лебедів збалансовано підібраний раціон?

– Звісно. Ми стежимо за тим, аби вони гармонійно розвивалися, добре набирали вагу, – зауважує Наталя Миколаївна. – Наталя Іванівна вранці і ввечері частує їх яєчком, заминкою, а також спеціально-розробленим вітамінним комплексом, рекомендованим нашим ветеринарним лікарем. Зелень ми перемелюємо й доставляємо нашим улюбленцям. Це для них найкращі ласощі. Деякі туристи й мешканці міста обурюються, мовляв, біля птахів немає їжі. Справа в тому, що надмірна її кількість може їм нашкодити.

– Мене часто запитують, – додає Наталя Іванівна, – чи харчуються лебеді рибою. Ні, вони в основному їдять рослинність, зерно та безхребетних тварин – комах, дрібненьких черв’ячків. Але особливо полюлюбляють водорості й ряску. На превеликий жаль, саме зараз, коли вилупилися лебедята, ряски нам дуже не вистачає… А в ній є всі вітаміни і мікроелементи, необхідні для їхнього розвитку. Зараз вони харчуються мохом, який заполонив чи не все довкола озера. Саме він був першим прикормом новонароджених, бо їжу, яку я їм приносила, вони не споживали. Цікаво, що вже на другий ранок їхнього життя лебеді-батьки обережно вивели малят на воду й підвели саме до моху, ознайомивши таким чином своїх нащадків з тим, що можна їсти.

– Наталіє Миколаївно, як Ви відрізняєте, де Ромка, а де Джуля?

– У Ромео шийка грубша, голова вища, а в Джульєтти головка худенька, тендітна, дзьобик маленький, та й розміром вона менша за свого коханого. Поки лебідка сиділа на гнізді, він дуже її оберігав, дбав про неї. Аби поїсти, вона вставала з гнізда лише рано-вранці. Та й Ромео, коли розумів, що його друга половинка голодна, приносив просто в гніздо травичку у дзьобику. Джуля – зразкова матуся. Аби яйця під її крилами рівномірно вигрілися, вона кожного дня по декілька разів своїм дзьобиком дбайливо перевертала.

– Чи є імена в чорних лебедів?

– Імен цим лебедям ще не підібрали, – відповідає Наталя Миколаївна, – але, гадаю, на конкурсній основі разом із школярами вже з 1 вересня ми офіційно дамо їм імена.

– А чи можна цих повелителів водойми годувати з руки, вони не кусаються?

– Цього бажано не робити. Ромчик, наприклад, у сім’ї виконує захисну місію, тому не завжди розуміє, чому до нього тягнуть руки, навіть якщо у них пожива, – відповідає Наталя Іванівна. – Навіть мені, коли їх підгодовую, дістається від норовливого господаря. Кусається він відчутно, синяки сходять довгенько. У дикій природі білий лебідь-шипун взагалі здатний вбити лисицю чи собаку лише ударом одного крила! Це досить сильні птахи, їхня вага може становити до 25 кг.

Якось наш працівник, очищаючи граблями озеро, отримав «на горіхи» від Ромчика. Лебідь не зрозумів, чому турбують його володіння, і довго роздумувати не став – лупнув крилом по граблях і переламав їх навпіл. Тепер лишень уявіть, яка сила в цього тендітного птаха.

– Очевидці нападу собак на птахів розповідали, – доповнює Наталя Миколаївна, – що в той момент Джуля разом з малюками перебувала в хатинці, а Ромчик відчайдушно шугнув боротися із приблудою, захищаючи своїх. Це помітила Джуля і кинулася допомагати Ромео. У цих гонорових птахів почуття і вчинки, як і в людей.

– Чи проявляють характер маленькі лебедята?

– Напевно, як у кожній сім’ї серед слухняних дітей є одне вередливе, зі своїм особливим характером, так і в лебедів, – розповідає Наталія Журавель. – Якось дивлюся, четверо малюків сидять у будиночку, біля матері, а п’яте вибралося на водичку й плаває. А Ромка – за ним. І все дзьобом підштовхує його до хатинки. Тільки-но він підвів пустуна до входу в хижку, а той круть і вислизнув. І знову собі «намотує» круги. У них дисципліна. Тато-лебідь за непокору може й дзьобом стукнути нечемного по голові, а може щипнути і навіть вкусити. Це все природно.

– Як лебеді пережили горезвісний буревій?

– Дякувати Богові, біда обійшла нас стороною, – пригадує доглядачка – На озеро із білими лебедями впала лише гілка, але не зачепила будиночка Хатинки обох родин залишилися неушкодженими. Незважаючи на пізню годину й стихію, я не могла всидіти вдома й прибігла уже після першої хвилі буревію: мала переконатися, що всі птахи живі-здорові, бо дуже боялася за них.

– Хто для Вас лебеді?

– Це окраса, візитівка міста, наша гордість – із захопленням розповідає директор ПНВО. – Для кожного, хто їх доглядає, вони, як діти. Ми по-материнськи хвилюємося, радіємо і відповідаємо за них. Адже ми їх приручили… І дуже пишаємося, що навіть кореспонденти телеканалу «1+1», коли приїздили знімати сюжет про наших підопічних, сказали, що, напевно, в жодному місті немає такої унікальної краси лебедів, як у нас.

Принагідно, звертаюся до усіх відвідувачів озера. Шановні, зрозумійте: це ми у лебедів у гостях, це ми їх вирвали з природи і поселили в замкнутий простір, де вони завжди на виду… Тому маємо по-людськи ставитися до них, із розумінням.

Ми дуже боїмося нашкодити лебедятам, аби лиш батьки не відмовилися від малечі. Тому, шановні кам’янчани і гості міста, дуже просимо: на територію скверу не заходьте із собаками, не кричіть біля птахів, не ображайте і нічого в них не жбурляйте. Сподіваємося на ваше розуміння й сприяння в догляді нашого з вами «Лебединого озера».

Ольга Олійник.

Додати коментар