Поріднена з Кам’янеччиною

Невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказують на те, що раніше вона була красунею. У її погляді ніколи не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Її очі випромінюють тепло і щирість.

Це все про жительку села Руда Ларису Наумівну Дубчак. Народилася вона 29 лютого 1928 року в с.Купчинці Дашівського району Вінницької області в сім’ї колгоспника. У родині було ще двоє молодших дітей. Батьки весь час працювали, тому братиком і сестричкою опікувалася не набагато старша Лариса. Важкими для родини були 1932-1933 роки, коли по всій Україні ширився голод. Навіть тепер Лариса Наумівна зі сльозами на очах згадує ті часи. 1937 року пішла до школи. 1941 року родина переїхала під Київ, на хутір Круглик. Навчання у школі не закінчила, бо почалася війна.

  • Моє дитинство припало на часи Великої Вітчизняної війни. Я бачила, як бомбили Київ. Сучасні діти навіть не можуть уявити, що таке рости під час війни. Замість дитячих пісеньок ми чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки. Дівчатка зберігали, як зіницю ока, єдину пошарпану ляльку, а хлопчики грали гільзами від гвинтівок та снарядами, що не розірвалися. Зруйновані будинки та звуки пострілів, повітряна тривога та «похоронки» з фронту. У половини дітей війна забрала батьків, бабусь та дідусів, братиків та сестричок. Таке горе не порівняти ні з чим. Мій батько теж пішов на фронт, з війни не повернувся, – згадує про воєнні роки Лариса Наумівна.

Після війни Лариса Наумівна закінчила 7 класів. 1947 року вступила на навчання в зоотехнічний технікум у селі Тальянки Черкаської області на зоотехніка.

1949 року після закінчення технікуму була направлена на роботу зоотехніком у село Панівці Кам’янець-Подільського району на інкубаторну станцію, де була закріплена за курятниками Староушицького та Кам’янець-Подільського районів. На Поділлі познайомилася з майбутнім чоловіком, з яким і одружилася 1950 року. Деякий час проживали у с.Панівці, а згодом молода сім’я переїхала в Руду. У подружжя народилося двоє доньок.

З 1956 по 1960 рік Лариса Дубчак працювала у військовій частині завгоспом. 1960 року перейшла на роботу в сільпо буфетницею, де  пропрацювала 4 роки. З 1964 року – повар колгоспної їдальні, варила працівникам їсти й возила на поле. Пропрацювала кухаром 20 років і 1984 року вийшла на пенсію. Смачні вареники й пельмені, які варила Лариса Наумівна, хвалили навіть на Чернівеччині.

Лариса Наумівна — навдивовижу добра та чуйна людина. Незважаючи на свій вік, вона швидко й легко рухається. Зараз живе в родині доньки Галини, яка дуже любить та шанує свою маму, бабусю і прабабусю, піклується про її здоров’я, душевний спокій.

З нагоди 90-річчя бажаємо Вам, шановна Ларисо Наумівно, міцного здоров’я, сили, бадьорості, злагоди в оселі, а також відзначити у широкому колі рідних і друзів ще й своє 100-річчя.

Голова Жванецької ОТГ Тетяна КРИВОРУЧКО, депутатський корпус та виконавчий комітет, жителі громади.

Додати коментар