Довголіття Надії Присяжнюк з с.Збруч працею гартувалося

Наш мальовничий подільський край багатий не лише на чудову природу, але й на працьовитих щирих людей, серед яких Герої Соціалістичної Праці – голова колгоспу с.Нігин Підгородецький, доярка із с.Цвіклівці Лалюк, бригадир із Устя Козярський та сотні, якщо не тисячі, інших, хто отримував чи не отримував нагороди. Всі вони трудилися в ім’я кращого життя майбутніх поколінь. В праці гартувалася їхні доброта, мудрість, єдність, праця стала запорукою їхнього довголіття.

– Моя мама прожила 97 років, – розповідає жителька с.Збруч Надія Присяжнюк (в дівоцтві Касіянчук), – а її дід 115 років. Сьогодні в нашому селі проживає кілька довгожительок. Моїй сестрі Лідії 91 рік, Юлії Присяжнюк 92, Емілії Алєксєєвій та Ганні Мазур по 94 роки.

Самій Надії Андріївні 89 років. Народилася вона 1929 року в селянській сім’ї. У родині було п’ятеро дітей. Найстарша сестра Зінаїда народилася 1921 року, Лідія — 1927-го, брат Іван – 1931-го, брат Валентин – 1937 року.

– Ми жили досить бідно, – пригадує Надія Андріївна, – не було навіть що їсти, що одягти та взути. 1937 року ми залишилися напівсиротами. Батька, якому було 41 рік, репресували. Забрали його вранці, ми ще спали, додому він так і не повернувся. За що його забрали, ми так і досі не дізналися.

То були страшні часи, – продовжує жінка, – люди боялися розмовляти один з одним. Будь-яке слово могло бути перекручене й обернутися трагедією. Забирали людей, в основному, вночі, незважаючи ні на вік, ні на стать. Майже 40 моїх односельчан тоді забрали. Вони так і не повернулися додому. Крім мого батька, Касіянчука Андрія, тоді репресували Зінзюка Дмитра, Горкалюка Дмитра, Ковальчук Ксенію, Присяжнюка Івана, Агафійчука Романа, Ардемієва Івана, Ардемієва Григорія, Солоненка Андрія, Твердохліба Івана, Усатого Тимофія та інших. Постійно прошу Бога, щоб ніколи таке не повторилося, а наступні покоління щоб пам’ятали про це.

Нині їх залишилося лише двоє — Надія Андріївна та її сестра Лідія. Брат Іван підірвався на снаряді ще 1945 року, йому було лише 14. У Збручі так, від наслідків тієї страшної війни, загинуло десятеро юнаків – Зелінський Віктор, Жерелюк Мефодій, Білонога Петро, Княгинецький Володимир, Алєксєєв Володимир, Співак Олександр, Присяжнюк Василь та інші. Старша сестра Зінаїда та брат Валентин уже відійшли в небуття.

– Моя сестра Лідія, – розповідає про одну з найрідніших людей Надія Андріївна, – разом із ще трьома дівчатами з нашого села – Ганною Медик, Оксаною Шевцовою, Галиною Ковальчук – за направленням навчалися на курсах трактористів при Жванецькій машинно-тракторній станції. Через місяць навчання вони вже працювали трактористками на машинах марки ХТЗ, обробляли поля всіх навколишніх сіл. Вона й тепер, незважаючи на вік, відчуває чіткість та ритм роботи двигуна трактора чи машини, адже сама регулювала роботу кривошинно-шатунного механізму. В неї був хороший, працьовитий чоловік, який помер понад 25 років тому. Має двох синів та онуків.

Надія Присяжнюк з 12 років працювала їздовою. Кіньми обробляли поля, орали, сіяли, збирали урожай. У п’ятдесятих роках завербувалася на роботу в Кривий Ріг. Працювала вантажником у кам’яному кар’єрі, завантажувала й розвантажувала машини, вагони. Вручну разом з іншими робітниками копала котловани.

1952 року Надія Андріївна вийшла заміж, через рік у подружжя народився син Михайло, а 1955 року — Валентин. Поки перебувала у відпустці по догляду за дітьми, проживала на батьківщині, а 1958 року сім’я переїхала в Запоріжжя, де аж до виходу на пенсію працювала на заводі. Там народилася дочка Людмила, яка наразі проживає в Севастополі. Син Михайло досі живе в Запоріжжі, Валентин, на жаль, уже покинув цей світ.
Після виходу на пенсію Надія Андріївна повернулася в рідне село, де й проживає нині.

1995 року з нею трапилася біда: в с.Ісаківці потрапила в дорожньо-транспортну пригоду, серйозно травмувала ногу. Після операції жінка змушена пересуватися на милицях.

За звитяжну працю нагороджена різного роду державними нагородами, медалями та грамотами, зокрема медаллю «За звитяжну самовіддану працю в роки Великої Вітчизняної війни» (1947 р.), «Ударник комуністичної праці» (1972 р.), «Захиснику Вітчизни» (1999 р.), «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні» (2010 р.).

  • Живу і молюсь Богу, щоб були здорові всі люди, мої діти й онуки. Та щоб не було війни, – каже наостанок героїня нашого нарису.

Василь КОВАЛЬЧУК.

Додати коментар