50 золотих літ подружнього життя

Автор: | Опубліковано Суспільство Немає коментарів

50 років спільного життя – ціла вічність. За 5 десятиліть шлюбу подружжя Шкварських – Валентина Антонівна та Михайло Адамович – змогли прожити безліч радісних і тривожних моментів. Але незважаючи на всі негаразди, їхні почуття залишилися міцними, теплими і чистими. Такі cтосунки можна порівняти тільки із золотом – металом, який не іржавіє. З цієї причини 50-річчя спільного життя прийнято називати “золотим весіллям”, і його подружжя Шкварських відзначило 19 липня.

Піввіку Михайло Адамович і Валентина Антонівна в мирі, злагоді, взаєморозумінні, любові, щирості, турботі один про одного долають шлях, розпочатий на весільному рушничкові.

Автору цих рядків пощастило мати добрі стосунки із сім’єю Шкварських уже більше сорока років. Наші ділові, виробничі відносини в Кам’янець-Подільському виробничому об’єднанні будівельних матеріалів згодом переросли у вірну, міцну дружбу, яку ми бережемо та шануємо донині, а тому вважаю за честь розповісти про цих прекрасних людей та їхній життєвий шлях.

Михайло Шкварський народився 7 березня 1944 року в селі Абрикосівка Кам’янець-Подільського району в багатодітній родині хліборобів. Коли Михайлові виповнилось сім років помирає його батько – Адам Петрович. З дитинства за підтримки старших братів – Антона, Володимира, Станіслава та сестри Ядвіги – Михайло стає гарним помічником матері Броніславі Іванівні та опановує навики технічного спрямування.

З 1962 року Михайло проходить службу в військово-повітряних силах Радянської армії, у військовій частині, розташованій в Туркменістані. Завдяки великій працелюбності, кмітливості та вмінню працювати з технічними засобами захисту його направляють для проходження військової служби до спеціального протичумного загону частини. При виконанні бойових завдань Михайлові неодноразово довелося пережити й землетруси.

1965 року, після завершення служби в армії, він вступає до Кам’янець-Подільського будівельного технікуму, який успішно закінчує 1968 року.

Трудову діяльність Михайло Адамович розпочинає 23 липня 1968 року на посаді слюсаря-сантехніка 3-го розряду Хмельницького СУ-527, а згодом його призначають на посаду майстра Кам’янець-Подільської дільниці тресту “Подільськ-проммонтаж”, де він працює до 1974 року.

З лютого 1974 року Шкварський працює в Кам’янець-Подільському виробничому об’єднанні будівельних матеріалів механіком Гринчуцького кремнієвого кар’єру, а з 1 січня 1976 року до 3 листопада 1985 року – заступником генерального директора з кадрів та побуту. Саме в цей період відбулося наше знайомство, розпочалась плідна співпраця в об’єднанні, зародилась наша дружба.

Як заступник генерального директора Кам’янець-Подільського виробничого об’єднання будівельних матеріалів з капітальному будівництву, я був персонально відповідальний за всі процеси будівництва та введення в експлуатацію об’єктів і завжди відчував, що поруч є Михайло Шкварський – грамотний інженер, висококваліфікований фахівець, колега-професіонал, якому можна довіряти і на якого можна завжди покластись. Одночасно він очолював спецпідрозділ з монтажу та експлуатації технічних мереж підприємства. Як толерантний керівник підрозділу Михайло Адамович завжди забезпечував своєчасне виконання його підлеглими спеціальних робіт з монтажу, випробуванню та введенню в експлуатацію об’єктів та мереж газопостачання, водопостачання, водовідведення закінчених будівництвом об’єктів виробничо-технічного призначення, житла, соціальної сфери підприємства.

На якій би посаді Михайло Адамович не працював, його завжди вирізняли чуйність, доброзичливість, безмежна працездатність та висока відповідальність за довірену йому справу. Він неодноразово був відзначений керівництвом підприємства подяками, грошовими преміями, грамотами та почесними грамотами, нагороджений медаллю “Ветеран праці”.

Шкварська, уроджена Радавчук, Валентина Антонівна народилася 6 лютого 1946 року в селі Княжпіль Кам’янець-Подільського району в родині хліборобів. Дівчинка росла допитливою, активною помічницею своїм батькам – Антону Федоровичу та Зінаїді Михайлівні. Особливо Валентина любила свого старшого брата Миколу, який народився 15 листопада 1941 року, коли Україна перебувала вже майже п’ять місяців у німецькій окупації, а батько був на фронті Другої світової війни.

1952 року Валентина вступає до першого класу Княжпільської середньої школи, яку успішно закінчує 1962 року. Навчаючись у школі, вона захоплювалась волейболом, велоспортом, лижним спортом. Неодноразово посідала перші місця в районі з кульової стрільби. Любов до спорту їй прищепив брат Микола.

1962 рік став для Валентини надзвичайно знаковим: закінчення середньої школи (у 2017 році виповнилось 55 років закінчення); початок трудової діяльності; сім’я Радавчуків переїжджає на постійне місце проживання в село Корчівка, яке межує із селом Абрикосівка; Валентина знаходить своє перше й єдине кохання – знайомиться з Михайлом Шкварським.

При цьому доречно буде сказати, що Валентина, як вірна подруга, дочекалась свого судженого з армії, була поруч з ним у період його навчання в технікумі й тільки 19 липня 1967 року вони побрались.

Валентина Антонівна ще зовсім юною розпочинає свою трудову діяльність – завідує ларьком у шкільному буфеті. У подальшому вона працює лаборантом, оператором Кам’янець-Подільського районної інформаційно-обчислювальної станції, бухгалтером ПМК-310.

Вона постійно підвищує свій професійний рівень. 1982 року успішно закінчує Кам’янець-Подільський харчовий технікум і одержує спеціальність бухгалтера.

З 10 листопада 1983 року Валентина Шкварська працює бухгалтером, старшим бухгалтером Кам’янець-Подільського виробничого об’єднання будівельних матеріалів. Вона неодноразово була відзначена подяками, грошовими преміями, грамотами та почесними грамотами.

Мені як заступнику генерального директора об’єднання будівельних матеріалів було завжди приємно працювати з цією дивовижною жінкою, колегою-професіоналом, доброю і порядною людиною.

Особливо теплих слів варті подружні стосунки Шкварських. Самовіддано працюючи на виробництві, вони завжди знаходили час один для одного, для своїх батьків та дітей. Пригадую слова Михайла Адамовича: Я люблю і поважаю свою матір, братів і сестру. Моя Валя –  найкраща дружина. Я безмежно люблю її, і щиро вдячний їй за найдорожчі, найцінніші подарунки, які вона зробила, народивши мені двох доньок”.

15 грудня 1969 року в родині Шкварських народився первісток – донечка Оксана. А 20 березня 1996 року вона разом із чоловіком Геннадієм Миколайовичем Кузьминським подарувала своїм батькам онучку Юлечку.

Друга донечка Світлана народилась 10 червня 1974 року. Разом із чоловіком Олександром Анатолійовичем Заболотним вони виховують сина Артема та донечку Ірину.

В сім’ї Шкварських особливе місце займає любов до природи. Як вони, успішні люди (а Михайло Адамович у минулому підприємець), залишили метушливе місто й присвятили себе спілкуванню з природою, бджолами, людьми?

Вигляд та стан подвір’я, помешкання Шкварських дарує естетичну насолоду, а оточуюча природа дозволяє уявити, що ти знаходишся в найкращому на землі дендропарку. Це викликає глибоку повагу до людей, які створили таку красу.

Валентина Антонівна не лише гарна господиня, вона ще й дивовижна майстриня художньої вишивки бісером. Кімнати їхнього помешкання прикрашають власноруч вишиті картини, оздоблені чудовими багетними рамками, які виготовив наш колега Анатолій Дудко.

У дитинстві Валентина Антонівна мріяла стати лікарем. Однак життя склалось по-іншому. Не полишаючи надії бути корисною людям, вона самотужки працює над питаннями зеленої медицини й має у цьому певні успіхи. Саме тому Валентина Антонівна з великим захопленням підтримала Михайла Адамовича, коли він захопився розведенням бджіл і створив пасіку, яка зцілює.

Люди і бджоли – давній, як світ, симбіоз. Вони нам – їжу, ліки, здоров’я. А ми їм? Той, хто глибоко серцем проникне в медово-воскову магію бджолиного священнодійства, починає з трепетом і благоговінням ставитися до божої комахи, всього, що з нею пов’язано.

Пасічник – мудрець, цілитель, шанована людина. Не кожен стане бджолиним служителем. Тут мало начитатися посібників. “Це спосіб життя, постійне самовдосконалення”, –переконаний Михайло Адамовича.

Розповідаючи про свою улюблену справу, він із доброзичливою усмішкою зазначає: “Дуже цікаве заняття, цікаве життя. Та ще й відчув позитивний вплив на здоров’я, з болячками розпроща­вся. А тепер хочу допомогти усім, хто страждає від хвороб. Зцілення можливе. Треба шукати свої ліки, вірити і працювати над собою, знайти себе в житті,  без Божої допомоги тут не обійтися”.

Нині на пасіці Михайла Адамовича – 40 вуликів. У нього з’явилося безліч однодумців, хороших друзів у всій Україні.

Лягаєш усередину, зручно вмощуєшся на лежанці, дверцята прикриваєш, лишаєш собі віконечко, завішане сіточкою-фіраночкою. У лежанці чотири отвори, затягнені сіточкою, виходять прямо у вулик: коло голови, з обох боків тулуба, і в ногах. А за сусідів – смугасті терапевти. Бджілки відчувають тебе крізь маленькі отвори, обліплені прополісом, а ти їх. І… починається процес насолоди, омолоджування, спілкування з живою природою – тільки відкрий своє серце, душу, дозволь животворному світлу і теплу зцілити тебе. Бжолотерапію випробував сам господар на собі та своїх рідних. Був там і автор цього нарису.

Ось такі вони – Шкварські! Прекрасні люди, які люблять красу і дарують її людям!

                                                                                                                                                                                                                                     Павло МАРКОВСЬКИЙ.

 

Додати коментар