Військовий оркестр Кам‘янця-Подільського відзначив свій півстолітній ювілей

Автор: | Опубліковано Культура Немає коментарів

На ювілейний (біля сцени виблискує об’ємне «50») концерт військового духового оркестру 201 навчального центру поспішають студенти мистецьких відділень (факультетів) зі своїми наставниками, службовці гарнізону, представники влади, ветерани армії… В очікуванні – кінорежисер і відома поетеса й перекладачка, море звичайних поціновувачів музики.

Поруч зі мною – чудовий музикант, між іншим, теж духовик, батько якого Віктор Загородній також грав у цьому оркестрі та заслуговує на неабияку шану за те, що багато років прищеплював любов до духового мистецтва дітям-сиротам, вихідцям з неблагополучних чи багатодітних родин.

Щойно військовий диригент майор Андрій Жарій змахнув рукою, аудиторія завмерла. І ось заспівали сурми, до срібного кличу яких приєднуються баси й кларнети, баритони й флейти, слухняно дослухаючись до ритму потужної ударної установки. «Святом труб» розпочався звіт колективу зі славною історією, яка бере початок ще в далекому 1967 році на теренах Вищого військово-інженерного училища. На превеликий жаль, у 2013 році, коли українське військо свідомо знищувалось, оркестр пішов у вимушену «відпустку» на чотири роки. Тодішнє керівництво країни забуло (чи проігнорувало) споконвічну істину: коли говорять музи, гармати мовчать.

Наразі ж із поверненням у бойовий стрій вітають головний диригент, начальник музичного управління ЗСУ Володимир Дашковський, заступник міського голови Дмитро Васильянов, голова райдержадміністрації Василь Сукач. Василь Олександрович, зокрема, зауважив, що інструмент військового музиканта – не менш грізна зброя, аніж АК. До слова, половина нинішнього складу оркестру (в тому числі й диригент) захищали нашу незалежність на сході України.

Було й благословення священика з мудрою настановою про те, що пісня окриляє людину, молитва ж – друге крило, а відтак «вічне… і співоче до добра закличе».

Мій сусід називає імена деяких оркестрантів, тим більше, що один з них – молодий, талановитий Костя Гонтарук був учнем його батька. Згадує і Віктора Дудченка – одного з найдосвідченіших музикантів оркестру й, за оцінкою мого співрозмовника, найкращого флейтиста регіону.

У перерві між виконаннями творів і того, й іншого (втім, як і багатьох їхніх колег) нагороджують грамотами, подяками.

Гордість за дітище, котрому зуміли дати друге дихання, звучить у промовах начальника Кам’янець-Подільського гарнізону Володимира Родікова, командира 48-ї інженерної бригади Віктора Коршка, начальника 201 навчального центру Василя Світака, в короткому слові в зв’язку з одержанням відзнаки колишнього військового диригента, який керував оркестром дев’ятнадцять років, Бориса Бобика.

Бурю овацій зриває соло гостя зі Львова – військового диригента оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, вокаліста й композитора Богдана Катриняка

Звісно, мені хотілося почути відгуки професіоналів. Музикант, син музиканта Леонід Загородній був лаконічним і відвертим: «Звучання, мелодика, зіграність, репертуар – усе найвищої якості!». А ветеран оркестру, нині пенсіонер, який розпочинав кар’єру в 60-ті, а згодом був запрошений до Москви в духовий оркестр Міністрества оборони Василь Третяк на запитання про враження від виступу відповів: «Те, що відбулося, подарунок для нас усіх. Відновити за такий короткий термін те, що напрацьовувалося десятиліттями, – подвиг!».

Лариса МАСЛОВА.

Р.S. Не могла не звернути увагу на 5-6-річне хлоп’ятко, котре під час виступу оркестру жваво диригувало й собі. Ці рухи не були хаотичними. І в цьому вбачаю знак, бо ж насправді така музика не лише об’єднує, а й руйнує штучно створені кордони між людьми.

Додати коментар