Подорож Останньою столицею

Автор: | Опубліковано Історія Немає коментарів

Цьогорічний день незалежності в Кам’янці-Подільському видався погожим та ясним. Літо не збиралось залишати терени міста, а навпаки, перед осіннім контрнаступом посилило свою присутність. Хоча спека не була надмірною, від одного погляду на зодягнених у зроблені з добротної вовни військові френчі та бушлати реконструкторів фестивалю «Остання столиця» ставало якось не зовсім комфортно від думки, як вони почуваються в такому вбранні. Проте святкування на цьогорічному фестивалі було не тільки яскравим, насиченим талановитим дійством, яке відтворювало військові буремні події тих часів, не тільки концертами відомих артистів і заслужених бардів, що створили неповторну атмосферу свята, воно також запам’яталось своїми пізнавально-просвітницькими акцентами, які проходили наскрізною лінією через весь захід. Особливо це було помітно під час екскурсії пам’ятними місцями доби УНР Кам’янця-Подільського, організованої у рамках «Останньої столиці» Андрієм Хоптярем, автором путівника “Кам’янець-Подільський – столиця Української Народної Республіки”.

Почалася вона з площі Вірменський ринок, біля швейної фабрики, будівля якої за царських часів була центральним судом Подільської губернії. Перебування Української держави на теренах Кам’янця під час визвольних змагань 1917-1921 років можна поділити на три етапи, інформує Андрій. Перший – це доба Центральної ради від березня 1917 до квітня 1918 року. Другий – це доба гетьмана Скоропадського з квітня по грудень 1918 року. Третій етап – доба Директорії, що починається з грудня 1918 року і з перервою на більшовицьке урядування протягом квітня-травня 1919 року, продовжується до 22 листопада 1919 року.

Найбільш важливим періодом для Кам’янця-Подільського є останній період, який розпочався з 3 червня і продовжувався до 22 листопада 1919 року, коли УНР передало місто під контроль поляків. У цей час Кам’янець був тимчасовою столицею Української народної республіки, або, як тоді казали, «Тимчасовим державним центром» і всі основні органи влади республіки знаходились тут.

За часів УНР в великій будівлі, де нині знаходиться швейна фабрика, засідало два найважливіших міністерства – військових і закордонних справ. На додачу тут було Управління генерального штабу на чолі з колишнім викладачем Миколаївської військової Академії Російської імперії Миколою Юнаківим. При міністерстві закордонних справ діяла хорова капелла, яка звідси поїхала у світова турне, де зачарувала американського слухача відомою на весь світ різдвяною піснею Миколи Леонтовича «Щедрик», англійський варіант якої називається «Carol of the Bells».

Губернський палац, який знаходився на місці сучасного пожежного депо в Старому місті, до наших часів на жаль не зберігся. За УНР він був фактично осідком Кам’янецької мерії – головного комісаріату на чолі з Григорієм Степурою.

У Кам’янець-Подільській ратуші, між іншим найдавнішої з існуючих в Україні, за часів Російської імперії знаходилась поліційна управа. Після лютневої революції і далі в часи УНР тут діяло управління народної міліції.

Ще одним місцем перебування державних органів була будівля колишнього  Міського архіву, що знаходиться навпроти Ратуші, а на початку ХХ століття розміщувалась Міська управа. УНР пристосувала цю будівлю до свого архіву. Також тут знаходилась УНРівська служба безпеки.

У будівлі поряд, за адресую площа Польський ринок, 18, де знаходиться Кам’янець-Подільська міська друкарня, певний час перебувало Міністерство охорони здоров’я.

Вулиця Францисканська, де колись стояли поряд три католицьких монастирі з костелом, а пізніше, за російської імперії, цей костел перетворили на архієрейську церкву, зараз відому як Миколаївська, у буремний 1919 рік розташовувались казарми Української галицької армії, а в церкві була резиденція члена Директорії від ЗУНР Євгена Петрушевича.

Наступним об’єктом екскурсії стала будівля історичного факультету КПНУ, що по вулиці Татарській. На початку ХХ століття це  – чоловіча гімназія, а за часів УНР – Міністерство аграрних справ і Міністерство народного господарства. Також тут проводились засідання генерального секретаріату –  уряду Української народної республіки. У Кам’янецький період генеральний секретаріат очолювали Борис Мартос і Ісаак Мазепа.

Головна скарбниця Української народної республіки розташовувалась у сьогоднішньому Кам’янець-Подільському коледжі культури і мистецтв. До революції це був Південно-руський банк. Тут знаходився золото-валютний запас української держави і зберігалися надруковані в Берліні українські гроші – гривні.

За межами Старого міста, на так званому Новому плані, який якраз тоді, на початку ХХ століття, почав активно розбудовуватись, є також декілька важливих місць для історії Української народної республіки.

У православній семінарії, а тепер перший корпус ПДАТУ, що по вулиці Шевченка, був організований друк місцевих грошей. Вони називалися Бони і ходили тільки по Старому місту.

Міністерство фінансів УНР знаходилось в будинку Державного банку російської імперії. Він тоді вважався найбільш захищеним в імперії. Будівля по вулиці Князів Коріативичів біля каньйону й досі використовується різними фінансовими установами.

У Жіночій гімназії (нині Кам’янець-Подільська школа №8) у 1919 році були казарми одного із з’єднань Української галицької армії, а саме «Сотня сотника Байрака».

Корпус Кам’янець-Подільського коледжу будівництва, архітектури та дизайну за Російської імперії був міської думою, а Українська народна республіка тут розмістила Штаб авіаційного флоту та на деякий час Міністерство охорони здоров’я.

Головний корпус КПНУ, збудований у 1903 році для технічного училища, в 1918 році став першим українським університетом. На 1919 рік там навчалось 1400 студентів та працювало 60 викладачів. Крім того, в університеті знаходилися Міністерство освіти і Міністерство сповідань та культів. Перший ректор університету Іван Огієнко також був міністром сповідань та культів.

Останнім у нашій екскурсії став будинок удови Осавулової. Сьогодні це дитячий тубдиспансер, що знаходиться на вулиці Сіцинського. У садибі протягом свого перебування в місті жив головний отаман УНР Симон Петлюра. Класичне фото отамана, увіковічене в муралі біля Коледжу культури і мистецтв, якраз зроблене на території садиби Осавулових.

Станіслав ОРЖЕХОВСЬКИЙ.

Додати коментар