Собаки, на вихід!

Автор: | Опубліковано Гумор Немає коментарів

До мене прибився пес. Згідна, що не здивувала, бо ж це не телиця чи принаймні хоча б курка-несучка…
Та все ж приємно. Припнула його за ланцюжок, миску з наїдками поставила – буде кому тепер охороняти. Та якийсь хробачок зсередини підточує моє сумління, бо ж точно знаю, що пес баби Каті.
Наступного дня прийшла до кооперації (якраз хліб мали підвезти), жіночки про своє говорять, а баба Катя бідкається: такі платіжки«газові» прийшли, що їй треба докупи три пенсії скласти, а хто ж їй наперед гроші дасть…
І тут Сімка, ну, та, що на Лонках живе, каже: «В інтернеті показали нову купюру – песо називається, там ще в центрі собача морда намальована, тож тепер будемо розраховуватися за газ нею».
Баба як зачула це, зовсім розгубилася: «А де ж його брати, отого песа?».
Сімка, схоже, зраділа можливості повчити старше покоління: «Пса продати треба, от за нього песо дадуть».
У баби Каті губи затремтіли: «Так мій халамидник зник відучора. Кликала, кликала, десь повіявся ірод… А як прийде, кому ж продаватиму? Он, у кожному дворі того добра по два-три»…
«Не сумуй, бабцю, – озвався Сидір Пелехатий, – у газконторі беруть і живою вагою».
«Як то?» – не зрозуміла старенька.
«А отак, – пояснив усезнаючий чоловік. – Там у них є приймальний пункт. Може, твій собака заважить і на двомісячну оплату».
Баба Катя, забувши, що мала буханець купити, кинулася бігцем свого собаку розшукувати…
Довелося мені Рекса того відпустити, бо ж недобре так учиняти з сусідкою, тим більше, що я з газом справи не маю – опалюю грубку дровами.
За два дні помітила, що в селі раптом щезли коти, на що все та ж Сімка зауважила: «А ти як думала, тепер усяк береже вусатика, не випускає на вулицю, бо ж хто його знає, скільки прийдеться сплачувати за світло…».
«Еге, – розмірковую собі, – оті чотирилапі теж не дурні, не будуть дочікуватися, поки їх поздають».
Себе ніби хвалити не прийнято, та я й справді як у воду дивилась. Зранку заглянула у«Фейсбук», а там коментар якоїсь користувачки: «І пішли Мурка із Шариком до самого Парижа, сподіваючись, що там нема таких «слуг».

Леся НЕСМІЯН.

Додати коментар