Банк у… контейнері для сміття?
Іду оце вулицею Драгоманова. Біля колишнього відділення ДАІ, що навпроти бару «Бахус», мене окликає імпозантний мужчина. Не інспектор-даішник у форменному одязі і з нерозлучною рябою палочкою-виручалочкою, а немолодий вже чоловік у чорному береті набакур і тельняшці непершої свіжості. В руці – пляшка з-під пива. Нею, як даішник, показав мені знак, що потрібно зупинитись:
– Гражданін, куди путь держите? Часом не у банк?
– У банк, а що?
– То гостинно просимо. Навіщо вам ноги бити, час зайвий у пошуках кращого шукати? Осьдечки філіал банку під самісіньким носом. А я можу вас обслужити по повній програмі. Депозит прийняти, переказ, платежі… Не вірите? Он і реклама вам підморгує та запрошує.
«Що за дивак?» – думаю. Мабуть, добряче заклав за комірець і потягло його на жарти. Аж дивлюсь у бік, куди показує «банкір» і аж рота з подиву роззявив. На контейнері для сміття красується стандартна афіша, яку чіпляють на установах, де від клієнтів приймають депозити, проводять інші фінансові операції. А на ній і напис: «Депозити. Перекази. Платежі».
А той у береті з пляшкою пива в руках, натішившись зробленим ефектом, весело розсміявся:
– Га-га-га. І кому це у голову стукнуло, такий фокус-мокус утнути?
І вже серйозно додав:
– Якщо вам, добродію, не жалко, вділіть бідному пару гривень. За те, що я вас розсмішив…
Аби відчепитись від «сміхача», подав йому милостиню.
Цього ж дня, напередодні зелених свят, побував у селі Довжок. На автозупинці, що біля спиртзаводу, знову «сюрприз». Двоє бабусь, які сиділи на лавці, забачивши мене запропонували:
– Маєте гроші? От і добре. То купіть у нас порцію сміття.
Від почутого у мене аж мову відібрало. А гуморні бабусі, зробивши паузу, роз’яснили:
– Це ми, вибачте, пожартували. А купа сміття – он вона лежить на асфальті, перед павільйоном. Якийсь негідник, напевне, вночі висипав, напаскудив. Щоб йому руки по…
Лиш оговтався від побаченого, як наткнувся на ще один об’єкт – здоровенну купу сміття та побутових відходів, які хтось висипав майже під самісінькими вікнами місцевої сільської ради. Діяв нахаба за принципом: «На тобі, небоже, що мені не гоже». Зі свого обійсця, навівши й у ньому порядок, привіз у нічну пору, або на світанку, коли чесні люди спали, різний мотлох: свої джинсові штани, футболку, автомобільну покришку та биту фару, поламані дитячі іграшки, пляшки з-під пива та горілки, гній з хліва. Не пожалів навіть килимової доріжки, на яку скинув цей непотріб і потай привіз під сільраду.
Такі випадки, як я дізнався від місцевих жителів, тут не поодинокі. Одні стараються, аби прибрати територію, навести скрізь чистоту і порядок, а ледачі господарі та зловмисники псують красу, заподіюють шкоди довкіллю. Це такі, несвідомі й безкультурні, засмічують береги річок, ліси, лісосмуги, місця масового відпочинку…
То – не дитячі безвинні пустощі, а великий гріх, за який потрібно суворо карати. А головне, налагодити профілактичну роботу, до якої окрім правоохоронних органів, сільських голів, депутатів, повинна активно долучатися вся громадськість. Не варто тішитися, що хтось приліпив до сміттєвого контейнера банківську афішу, або під вікна сільради викинув сміття, а допомагати встановлювати особи таких паскудників та шкідників, виводити їх на чисту воду.
Домовились?
Борис УРОДА
Автор:
admin
