Про Гаврилівну, малого Рексика та кмітливого служивого (фейлетон)

Автор: | Опубліковано Гумор Немає коментарів

«Знову на сніданок гола кістка», – ображено скиглить цуценя Рексик, якого Гаврилівна ще влітку принесла з лісу, збираючи дику малину.

«Ет, – старий Сірко лише вухом ворухнув злегка, – от що то молодь: усе їм подавай тут і одразу. Хоча, якщо бути справедливим, від тієї кістки й справді тхне якось, ну, м’яко кажучи, ювілейно. Чекали надбавки до пенсії, але щось там не теє…».

Сірко запам’ятав тільки дві цифри, про які згадувала Гаврилівна в розмові з сусідкою після відвідин поштарки – 48 і 45… А може, 45 і 48… Але так нічого й не второпав.

Гаврилівна спочатку дійсно не повірила своїм очам, коли їй, акушерці з 48-річним стажем, додали до пенсії аж… 45 гривень. Ось тобі, мовляв, бабцю, тепер можеш не відмовляти собі ні в чому!

На ринок прийшла швидше за звичкою, бо ж продавцям все одно, на скільки в кого збільшилася пенсія, – на 45 чи тисячу гривень – скидки однаково не буде. Повертаючись додому з порожньою сумкою, навіть і не підозрювала, що удача йде за нею по п’ятах – просто вирішила прочитати оголошення, котре біліло на масивних дверях: клуб веганів (це тих, хто майже нічого не їсть) запрошує на засідання усіх бажаючих. Звісно ж, Гаврилівна не могла не зайти туди. Невдовзі зрозуміла, що тут саме на неї й чекали. Адже віднині вона зможе ні на що не витрачатися, окрім цибулі, ну, ще можна додати до раціону бурячок, морквину, ріпу, топінамбур – словом, усе те, від чого гаманець суттєво не схудне. А головне, ти в свої сімдесят шість постійно в тренді, авангарді, можна сказати, найкрутішої світової течії. Жінка й не знала, кому має дякувати за це. А ще читач може порадіти за нашу героїню, бо зі вступом Гаврилівни до клубу розв’язувався і другий вузол: газову плиту можна було здавати на металобрухт, ігноруючи блакитний вогник. Бо навіщо воно тепер їй, сироїдці? А крім того, ще одне благо, що звалилося на людство в останні роки, – глобальне потепління – дає змогу Гаврилівні й таким, як вона, відмовитися від опалення, тому що перегріватися (й це підтвердить навіть інтерн) шкідливо.

Ну, як не привітати скромну пенсіонерку, котра неждано-негадано отримала цілу купу бонусів, адже відтепер вона не сплачуватиме за комунальні послуги, насолоджуючись свіжим повітрям і натурпродуктами, обминатиме десятою дорогою м’ясні лабази, спокусливі кондитерські ятки, зрозуміло, аптеки (людині, яка не переїдає й загартовується, вони ні до чого), не кажучи вже про поліклініки й таке інше. No problems!

Аби сон Гаврилівни був міцнішим, вона читає на ніч книжки. До прикладу, народні казки. І особливо полюбилася старенькій та, де розповідається про служивого, що кашу з топорища варив – обходилися ж люди якось без грошей…

Ну, а малий Рексик приловчився бігати до Мефодія Івановича (це недалеко – за п’ять хат), бо в того в кухні завжди пахне наваристим рагу, от собачаті й перепадає дещо за кумедний хвіст-бублик і очі-бусинки. Дід Мефодій, бачте, заробив дуже-дуже непогану пенсію, бо свого часу не був романтиком, як декотрі, що пішли сіяти вічне й розумне або ж прищеплювали суспільству любов до класики в бібліотеках, а то ще хори вирощували в холодних сільських будинках культури чи тротуари розчищали від снігу та бруду. Ні, Мефодій Іванович ще з юності націлився на виробництво матеріальних благ. Ось та фреза на його верстаті й нарізала чоловікові забезпечену старість. А чим займалася Гаврилівна в пологовому відділенні – ні тобі плану, ні експорту за кордон… Злегковажила своїми найкращими роками. Тому й бігає Рексик чужими обійстями, вишукуючи харч.

А з іншого боку, якби Гаврилівна, Семенівна, Яківна (список можна продовжити) не пішли б трудитися в цю сферу, хто тоді приймав би немовлят? Роботів цьому ще не навчили, інопланетяни чомусь не поспішають перейматися земними проблемами. Виписували б охочих з-за кордону? От би помірковувати над цим не лише нам, пересічним громадянам.

…Короткий осінній день добігає кінця. Гаврилівна вкладається в… хочеться написати «холодну», але чому не сказати «свіжу», постіль, тоді негатив миттєво перетворюється на плюс, тож слідкуймо, пані та панове, за мовою…

І як завжди, бере до ліжка книжку. Ось вона перегорнула декілька сторінок і зупинилася на казці. Правильно, саме на тій… Мабуть, немає нічого приємнішого, ніж здогадливий читач!

Леся НЕСМІЯН.

Додати коментар