ЯКЩО ТИ НЕ ОДИН

Автор: | Опубліковано Долі людські Немає коментарів

Назвати мешканця села Липи Володимира СОХАТЮКА улюбленцем долі ніби і нема підстав, бо ж ріс у звичайній селянській родині: обізнаний і з нуждою, і з важкою працею. Закінчив школу, а там і профтехучилище, опанувавши професію столяра.

Прийшов час – зустрів і її, ту, котра, як йому здавалося тоді, буде єдиною на все життя. Батьком став одразу, бо наречена вже мала двох діток. Як би там не було, така перспектива не відлякувала молодого чоловіка. Тож із перших днів стали повноцінною родиною, та, як з’ясувалося невдовзі, новоспечена дружина не любила триматися дому, мріяла про таку волю, коли нікому нічим не зобов’язана. Звісно, і Володя, й батьки його намагалися втримати жінку від безрозсудства, та це було вкрай важко.

Спільна дитинка, яка з’явилася на світ незабаром, не стала перепоною для «мами-мандрівниці». Якось дружина щезла з дому разом із семимісячною дівчинкою, залишивши старших хлоп’ят.

Володя забив тривогу. Отож, поліція разом із ним, з підприємцем – депутатом районної ради Сергієм Самсонюком, який добровільно зголосився взяти участь у пошуках утікачки, знайшли її аж у Дунаєвецькому районі, де вона безтурботно проводила час у розвагах і нових знайомствах. Довелося рятувати немовлятко від горе-матері, а на неї заводити судову справу про позбавлення її батьківських прав.

Відтоді Володимир Сохатюк став багатодітним татом-одинаком, а відтак довелося вирішувати безліч питань, пов’язаних зі здоров’ям, харчуванням, навчанням Сашка, Артемка й крихітної Діаночки.

Не позаздриш не тільки Володимирові, а й немолодим бабусі з дідусем, тим більше, що літні люди мають як не крути доволі вичерпані резерви здоров’я.

Читачі більш прагматичного плану, звісно, порадили б віддати дітлахів до інтернатних установ, але:

  • по-перше, згідно із реформою деінституалізації в нашій країні до 2026 року мають повністю ліквідуватися інтернати й будинки дитини;
  • відповідно до цього вектора неповнолітніми дітьми опікуватимуться патронатні сім’ї, а потім –будинки сімейного типу;

Хоча, за твердженням психологів, найкомфортніше дітки почуваються біля рідних і близьких.

31-річний Володимир Сохатюк, далекий від цих державних новацій, інстинктивно відчув, що діти, котрі упродовж шести років називали його татком, потерпатимуть, якщо раптом опиняться у казенному, чужому для них середовищі, де будь-які їх бажання, мрії, діяльність будуть суворо регламентовані, ба більше, просто не почуті, не матимуть елементарної підтримки і розуміння.

До прикладу, можна виростити рослинку, скажімо, в якомусь штучному розчині, не даючи їй можливості розквітати, плодоносити в органічному, природньому просторі, але то буде зовсім інша історія.

Нині Володя ніскільки не жалкує про те, що відстоює своє право на виховання трьох дітей, категорично заперечуючи відділяти братиків від сестрички. Доводиться витримувати і деякий тиск з боку рідні, мовляв, навіщо звалювати на себе такий вантаж, якщо двійко старшеньких (11 і 7 років) не твоєї крові.

Зате неабияку підтримку має з боку рідної сестри, котра проживає на Вінниччині, а ще Сергія Івановича Самсонюка, котрий дуже близько сприйняв становище молодого батька. Він за власні кошти придбав багатодітній родині будинок із садом, городом; холодильник, декотрі меблі вже завезені на нове обійстя. Щорічно повністю споряджає хлопчиків до школи (від одягу до навчального приладдя), опікується й молодшенькою. Щоразу меценат Самсонюк передає святкові подарунки, продуктові набори для малечі.

– Сергій Іванович Самсонюк, – коментує місцевий фермер Михайло Кошоватий, – це, якщо хочете знати, наша паличка-виручалочка. Гідного маємо земляка. Он і школі увесь час допомагає, і дороги, пошкоджені перевантаженими фурами, котрі мусимо «підлатувати», не забуває…

Між іншим, подорожуючи у журналістських справах Липами, Лисківцями, Гутою-Чугорською, Чабанівкою і спілкуючись з місцевим населенням, не раз чула, як згадують про Сергія Івановича, котрому небайдуже благополуччя цього регіону.

Так що Володимиру Сохатюку до якоїсь міри повезло, що на його життєвому шляху трапилася саме ця людина.
І дуже хотілося б сподіватися, що Володя вистоїть і зможе підняти (можливо, й у парі з доброю жіночкою) діток, які, власне, всі стали йому рідними.

А що, всі передумови для цього є: гарна домівка, золоті руки Володимира, мальовнича місцевість, де можна господарювати вдвох молодому, енергійному подружжю. І люди, які готові поділитися, порадити, запобігти невдачам, серед них наш земляк, людина надзвичайно скромна та з великим серцем – Сергій Самсонюк.
Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах

Додати коментар