Не буде дисципліни – не буде перемоги

Українські Збройні Сили змогли створити потужну пастку для росіян на лівобережжі Херсонщини. За два місяці окупаційна армія втратила на цій ділянці близько 153 одиниць військової техніки. «Кринки стали однією з «найстрашніших пасток» для росіян за всю війну», – повідомляє військовий аналітик Юліан Репке. За його даними, зараз близько 300 українських солдатів утримують зруйноване село на лівому березі Дніпра. А площа плацдарму не перевищує й квадратного кілометра.
Про те, що Кринки стали кісткою в горлі для росіян, говорив і наш земляк, старший лейтенант Сергій Борщов, коли в грудні 2023 р. прибув у відпустку з фронту. «А ще мій син, – згадує матір Ольга Василівна, – казав: «Що коли на землі й існує пекло – то це в Кринках».

Пані Ольга згадує, як вони разом із чоловіком попрощалися із Сергієм 24 грудня, коли відвезли сина у Хмельницький, звідки той разом з іншими своїми побратимами знову відправилися на Херсонщину. «А вже 27 грудня Сергій повідомив, що їхня група вирушає на бойове завдання на лівобережжя, у ті ж самі до щенту зруйновані Кринки, які стали незборимим плацдармом для ворога». Тоді ще рідні не знали, що ця поїздка буде для їхнього сина в один бік…
Сергій народився на Тернопільщині в 1978 році. Згодом родина переїхала на Кам’янеччину. Тут, у Кам’янці-Подільському, Сергій закінчив загальноосвітню школу №13, після якої відразу вступив до харчового коледжу на механіка. Далі – навчання в Подільському аграрно-технічному університеті на економічному факультеті.
«Сергій ще змалку був закоханий в книгу, – каже Ольга Василівна. – Дуже йому подобалися пригодницькі історії, фентезі. А ще любив малювати… Йому б аналітиком бути. Він міг дискутувати на будь-яку тему: чи то екологія, чи політика, чи атмосферні явища тощо. Нас, як і інших співрозмовників, завжди дивувала його обізнаність та здатність за кілька кроків передбачувати розвиток подій. І хоча за характером Сергій був більш мовчазним, самостійно звик приймати рішення, однак у нього було досить багато друзів».
Ще навчаючись у виші, Сергій Борщов проходив стажування за кордоном: півроку працював в Англії, рік – в Америці. І всюди зарекомендував себе як фахівець своєї справи, здібний і добросовісний виконавець. Не полишав спілкування з іноземними друзями й після повернення в Україну. За словами матері Сергія, один фермер з Бразилії навіть запропонував сину роботу в себе на підприємстві. Та він не хотів залишати свою Батьківщину.
Коли розпочалася широкомасштабна війна, разом зі своїм братом Сергій в перші дні пішов у військкомат, чекати на повістку не став.
«Там сказали: «Вас за потреби викличуть», – пригадує матір. – І хоча за станом здоров’я він міг залишитися й вдома, та Сергій був не з тих: «Я «філонити» не буду, – казав. – Хто як не я? Не за владу йду воювати. Йду воювати за свою сім’ю, свою землю. В мене є кого захищати: у брата – двоє дітей, вас потрібно доглянути. Тож навіть і не думайте просити за мене відтермінування».
А вже у вересні 2022 року Сергій Володимирович боронив нашу землю на південному напрямку. Його майже відразу призначили командиром взводу, оскільки мав звання молодший лейтенант (отримав під час навчання у виші). «Сергій дуже переживав з цього приводу, – ділиться Ольга Василівна. – Адже за плечима не було військового досвіду. Він не хотів ризикувати життями своїх бійців. Тому прислухався до порад тих, хто з АТО виніс важкі «уроки». А сам на початку більш займався господарськими справами. «Я не претендую на лідерство, – казав. – Я повинен вивчити все досконало, аби не допустити страшних помилок, які б вартували людських життів».
Для цього командиру взводу знадобилося два місяці. Бойові побратими дуже цінували свого керманича з позивним «Борщ». Коли йому пропонували стати ротним, працювати при штабі, відмовився: «Я буду зі своїми хлопцями. Їх не можу підвести». Як і вони казали, що в разі переведення командира, теж будуть писати рапорти, аби бути поряд з ним. Бійців не лякала вимогливість, дисципліна, яку запровадив Сергій Борщов у взводі. До прикладу, він привчив, аби завжди і всюди був порядок. Підйом – о 7 ранку, кожного дня – фізична підготовка, ніякого там: «Можна ще хоч трішки полежати, адже після бойового завдання…». І ніякого алкоголю. Амбітному командиру цього вдалося досягти. Він казав: «Непідготовлені люди фізично не витримають війну. Адже майже кожного дня на собі доводиться носити лише військового спорядження вагою понад 40 кг, до того ж ще й виконувати бойові завдання. Не маєш сили, фізичної підготовки – ти легка здобич ворога. Дисципліна – на першому місці. Не буде дисципліни – не буде перемоги!». Й Сергію це вдалося укорінити серед військових. Його дисциплінарну вимогливість ставили за взірець іншим.
І коли 6 січня під час виконання бойового завдання старший лейтенант (звання отримав незадовго до загибелі) Сергій Володимирович Борщов загинув, його побратими кілька діб намагалися забрати тіло командира, водночас ризикуючи власним. І ворог це теж розумів. Адже за групою, очолюваною Сергієм, рашисти чатували вже давно. Дуже наші хлопці їх діставали.
«Інакше й бути не могло. Сергій був командиром їхнього взводу. Прийшов із кафедри, з цивільного життя, так як і всі ми… Загинув від кулі ворога у Кринках. І з ним Віктор Дралюк. Хлопці зробили усе можливе, щоб забрати тіла. Це лівий берег, дуже важка була робота, яка тривала три доби», – зазначив командир роти на позивний «Самурай».
Хлопці помстилися ворогу за смерть своїх побратимів. Вони й нині несуть бойову вахту, утримуючи плацдарм на лівобережжі Дніпра у вщент зруйнованих Кринках.
…6 січня, коли родина ще не знала про смерть сина, батьку Володимиру Костянтиновичу, стало погано. Довелося викликати «швидку». Серце, мабуть, на відстані відчуло непоправну втрату, і дало збій. Його відразу ж відправили в кардіологічне відділення. А згодом надійшла «чорна звістка», яка спопелила серця усіх рідних: батьків, брата, племінників, яких понад усе любив Сергій.
13 січня Кам’янеччина прощалася з відважним Героєм, за словами голови районної ради Михайла Сімашкевича, «справжнім чоловіком, істинним захисником та мужнім Воїном характеру сталі, який мав загострене відчуття справедливості».
Похоронили Сергія Борщова на міському кладовищі на Алеї Слави. Йому назавжди залишиться 45.

Надія ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах