У МАЛЬОВНИЧОМУ СЕЛІ ПРОДАЄТЬСЯ ХАТА. НЕДОРОГО
Оголошеннями такого та подібного змісту нині щедро рясніють сторінки друкованих засобів масової інформації, різних сайтів, а скільки їх розклеєно на автозупинках і стовпах – не злічити. Готуючи цю статтю, я поспілкувався з багатьма очільниками сільських громад Кам’янеччини й з’ясував, що практично немає у районі населеного пункту, де б не продавалися житлові будинки на будь-який смак і гаманець.
Скажімо, у приміському селі Кам’янка, де добре розвинена інфраструктура, асфальтовані вулиці та тротуари, за газифікований цегляний будинок на п’ять кімнат, з водогоном, господарськими будівлями і 15 сотками землі правлять 20 тисяч доларів. Теж у близькому до міста Довжку, який вже увійшов до складу Кам’янець-Подільської міської об’єднаної територіальної громади, удвічі більше хоче продавець за двоповерховий газифікований шестикімнатний будинок, який розташований у центрі села. У цьому ж населеному пункті «скромнішу» цегляну сорокарічну хату на три кімнати, із земельною ділянкою 10 соток, криницею можна купити за 8 тисяч «зелених». Стільки ж просить молода кам’янчанка із села Княжпіль, що у 16-ти кілометрах від міста, за чотирикімнатний газифікований будинок, який їй дістався у спадок від померлих батьків. У цьому ж мальовничому селі, яке потопає у морі садів, у якому мешкають щедрі на добро трударі, продається ще один великий добротний кам’яний будинок з чотирьох кімнат.
– Це обійстя батьків мого чоловіка, які вже давно пішли у засвіти, тож слугувало воно мені довгий час за дачу, але оскільки маю ще успадковану родинну хату в сусідньому селі, то вирішила цю продати, – каже кам’янчанка Євгена Пилипівна. – Років два тому давали мені за неї 8 тисяч доларів. Я хотіла більше, а тепер і за п’ять з половиною б віддала, та немає покупців. Молоді люди, як правило, виїжджають і залишаються у місті, де є робота, де цивілізація, а старші доживають віку у власних оселях, більшість із яких після смерті їх господарів залишаються пусткою й нікому не потрібними.
Колишній секретар Княжпільської сільської ради Алла Линюк розповідає, що цьогоріч у селі продалося три житлові будинки і недорого, а взагалі кілька десятків хатів набули «статусу» нежилих. Одні не хочуть продавати батьківські помешкання принципово, навіть заради того, аби один-два рази у рік приїхати з інших країв і зібратись у них родиною, посидіти під колись посадженою мамою крислатою яблунею, інші – тримають заради присадибної ділянки. За словами Алли Володимирівни, з початку року в селі народилося троє немовлят, а за межу вічності відійшло 10 сільчан. На жаль, деякі з них свої обійстя залишили осиротілими. І хто зна, яка їх чекає подальша доля – чи хтось з містян придбає під дачі, чи знайдуть у них прихисток гробова тиша, яку ніхто не полохає, де ніколи вже не сміятимуться діти, де не буде пахнути наваристим українським борщем, або, чого доброго, лисиці, яких розвелося у цій місцині чимало.
Прикро, але не краща демографічна ситуація і в інших населених пунктах району. Старожителька села Княгинин Ніна Страхоцька повідала, що до них за останні два роки лише чотири рази прилітав лелека, тоді, коли свічка життя за цей час погасла для 25 княгининців. Знову ж таки, дехто з них залишив усамітненими свої помешкання. Як-то подружжя Миколи і Ніни Карнацьких. А ось хата у центрі села з великою присадибною ділянкою Ольги Катеринчук відійшла у спадок онучці-кам’янчанці, яка вже другий рік намагається її продати, при цьому витративши понад 10 тисяч гривень на оформлення відповідних документів на цю нерухомість, за 3 тисячі американських доларів. Та покупців катма.
Ще проблематичніше продати нежилу хату у віддалених від міста поселеннях. Як розповіли голови Заліської та Шустовецької сільських рад, які нещодавно увійшли до складу Орининської ОТГ, Михайло Гасюк і Михайло Олійник у населених пунктах цих територіальних громад, слід зазначити, з непогано розвиненою інфраструктурою, добротну житлову будівлю, з великими присадибними ділянками, криницями можна придбати і за 50, і за 70, і за 100 тисяч гривень. За інформацією очільника Гринчуцького старостинського округу Жванецької ОТГ Дмитра Мунчака, майже стільки ж вартують обійстя і в селах найпівденнішої частини Кам’янеччини – Гринчуку, Малинівцях, Межигорі, Слобідці-Малиновецькій.
Не так давно довелося побувати у кількох селах Китайгородської ОТГ. Проблем у їх мешканців (власне, не лише у них) – хоч відбавляй: розбиті, давно неремонтовані дороги, багато неосвітлених у нічний час вулиць, безробіття, практично відсутність молодих людей, переважна більшість з яких, не бачачи перспективи на рідній землі, батракують по закордонах і… десятки покинутих хат-пусток з необробленими городами, поламаними парканами, забур’яненими подвір’ями. Виявляється, «товарне» житло у такому селі можна купити й за одну тисячу доларів і навіть у розстрочку.
Якось на одній із автобусних зупинок побачив оголошення, що у селі продається хата з прибудинковими приміщеннями на розбір або …на паливо разом із фруктовими деревами. Отакої! А з іншого боку, чому добру пропадати? Пригадалося нещодавно прочитане оголошення в соцмережах, де чоловік написав, що купить у гарному стані житловий будинок неподалік міста за одну-півтори тисячі доларів. І я порахував, що буквально за годину йому надійшло близько сорока пропозицій.
– Не один рік працюю на ринку нерухомості і бачу, як «старіють» наші прекрасні подільські села, як у кожному з них зменшується кількість молоді, котра через безвихідь змушена шукати роботу, місце під сонцем у містах чи в інших країнах, разом із тим падає купівельна спроможність людей, а з нею і ціни на житло в селі, – зазначає досвідчений кам’янецький ріелтор Олена. – Сьогодні у моєму робочому «портфелі» є багато пропозицій щодо продажу будинків на теренах Кам’янеччини, і повірте, за 4-5 тисяч доларів можна придбати досить непогане житло, за яке років 3-4 тому просили 6-7 тисяч, навіть у лічених кілометрах від міста. На мій погляд, влада як попередня, так і нинішня лиш на словах декларує свої наміри про відродження села, створення умов, аби молодь його не полишала. Отож, пора від слів переходити до діла, у тому числі і нашим ноовобраним місцевим можновладцям та депутатам, які обіцяли селянам у своїх передвиборних програмах перетворити українське село на європейське. Чи не так?
Важко не погодитися з пропозиціями та висновками власниці агентства нерухомості. Саме тому, насамкінець, хочу навести таку статистику: наразі у сільській місцевості мешкає близько третини українців; на загал рівень зарплат у сільському господарстві – один із найнижчих з-поміж галузей, і забезпечення села відбувається переважно завдяки пенсіям, різним виплатам і ресурсам власного господарства, а доходи у формі зарплатні становлять близько третини загального обсягу; упродовж січня-липня поточного року населення Хмельниччини зменшилося на 4669 осіб, кількість народжених у січні-липні 2020 року становила 5718 осіб; щомісяця в середньому за межу вічності відходить сто мешканців Кам’янеччини, і смертність у два з половиною рази перевищує народжуваність.
Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.
Автор:
admin
