Обличчям до обличчя з невидимим ворогом: кам’янчани-ліквідатори про те, що довелося пережити

Сьогодні нас зібрав загальний біль-біль пам’яті про 26 квітня.

Минуло стільки літ…А звідусіль – відлуння драми нашого століття…

В.Дворецька.

З метою увіковічнення пам’яті подвигу наших земляків та збереження історичних відомостей, як культурної спадщини району, в 2018 році працівниками архівного відділу Кам’янець-Подільської райдержадміністрації започатковано архівну колекцію особових документів учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції Кам’янець-Подільського району, до якої увійшли особисті матеріали, книги, статті, світлини, спогади безпосередніх ліквідаторів: Басюк Наталії, Статичнюк Марії, Маринюка Анатолія, Ломова Сергія та інших.

«Я на 4 блоці збирав свинець, – пригадує Сергій Михайлович Єгоров, 1949р.н., мешканець с.Залісся-1, учасник ліквідації аварії І категорії,- працювали на дахупо 1 хвилині. Я мав 24 виїзди на реактор. Також збирали «червону землю»по дитсадках,школах, розбирали хати під соломою, накривали шифером.Платили за 1 хвилину у п’ятикратному розмірі 80 карбованців. Після роботи мились та щоразу переодягались в новий одяг, щоб максимально зменшити радіаційний вплив. Коли я облущився, то мене не допускали на реактор, я був під наглядом 15 діб, потім пустили додому. Пробув там 45 днів – а їхав на 6 місяців…».

Станом на 15.05.1987 року доза опромінення Сергія Михайловича складала 9,561 тис. R (рентген), що в подальшому призвела до страшної хвороби та інвалідності.

Людмила Вікторівна Борчук потрапила в Чорнобиль в 1986 році. Говорить, що про аварію не знала. У місті Хмельницький сформували бригаду з 12 чоловік (молоді дівчата після закінчення технікуму) і повідомили, що необхідно їхати на Чорнобильську зону готувати їжу. Прибули в село Опачачі, в межах 30 км від зони. Працювали з 5.00 до 24.00.

– Було важко, робота розпочиналась із того, що розпалювали електрокотли, нарізали продукти для приготування їжі, щоб встигнути на 8.00 подати сніданок. З кухні йшли о першій ночі. З перших днів відчувалось першіння та сухість в горлі. За декілька днів дівчата виснажились і не могли фізично працювати, через це давали молодих солдат на допомогу. Лікарі приходили щоранку на зняття проб їжі. Саме вони рекомендували носити маски, халати, колготи. Лікарі повідомили, що декілька молодих солдат направили до Києва, через обезсилення та кровотечі з носа. Однак, носити маски, халати, особливо влітку, було неможливо.

Як наслідок свого перебування в зоні ураження Людмила Вікторівна отримала ІІ групу інвалідності, але оптимізму та жаги до життя не втратила. Займає активну громадську позицію, є депутатом Староушицької селищної ради, постійно відстоює права та інтереси ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Вона – солістка співочого колективу «Діти України», організатор всіх свят та заходів.

Жителька села РогізнаНаталія Іванівна Басюк була першою жінкою у бригаді будівельників і працювали з дозиметристами, що визначали ступінь загрози, адже допустимий рівень до 40 мікрорентген, однак зустрічались споруди із позначкою 400. Задачею бригади було зробити місцеві будинки придатними до проживання ліквідаторів аварії.

– Фізично не було важко, але морально – так. Проте намагались не падати духом, думати про хороше, – ділиться спогадами Наталія Іванівна. Найбільше вражала надзвичайна природа, така собі Чорнобильська пуща. Великою спокусою було зірвати соковиту ягоду і покласти до рота.

Наталія Іванівна має ІІ групу інвалідності та першу категорію ліквідатора аварії ЧАЕС.Жінка отримала чимало нагород та грамот від Уряду, медаль «За мужність».

Із спогадів Анатолія Володимировича Маринюка, жителя села Фурманівка, ліквідатора І категорії:

– Я працював шофером на цементовозі Кам’янець-Подільської філії «Хмельницьксільбуд», звідки й потрапив в радіаційну зону. На цьому ж цементовозі доставляв цемент зі станції Вільче, де працювали італійські бетонозмішувачі. Працювали змінами по 10 днів. Під час розвантаження цементовоза півтори години опромінювалися, роблячи на день по дві таких ходки. Автівки та водіїв обробляли спеціальним розчином, в цілях захисту, але багатьох моїх товаришів, з ким я був у відрядженні, вже немає в живих.

Відтепер, відвідувачі районної архівної установи можуть дізнатись не лише про деталі виникнення та ліквідації Чорнобильської трагедії, але й про душевні переживання та враження простих пересічних громадян, які за неволею долі стали свідками найбільшої катастрофи ХХ століття.

Ірина ФЕДОРОВА, начальник архівного відділуКам’янець-Подільської райдержадміністрації.

Поділитися в соціальних мережах