ЛЮБИТИ ЛЮДЕЙ – І ЖОДНИХ СЕКРЕТІВ

Навряд чи Галині Олексіївні МОРОЗОВІЙ вдасться відсвяткувати День медичного працівника – така в неї уже робота, що ні червоні дати в календарі, ні законні щотижневі вихідні не звільняють лікаря від її професійних обов’язків. Навіть щоби дати звичайне інтерв’ю, треба примудритися знайти у щільному графіку вільну хвилинку: зранку – традиційний обхід палат, призначення, огляд новоприбулих хворих. І не факт, що в обідню перерву, коли, здається, можна вже й нарешті попити чаю чи кави, не зателефонує чергова медсестра: «Галино Олексіївно, у пацієнтки «підскочив» тиск, чекаємо на Вас»…

І все ж моральний статус лікаря визначається не кількістю пацієнтів, а числом дзвінків, листів, скажімо, до редакції газети, в котрих люди щиро дякують своєму рятівникові. Певно, що їх уже ніхто й не підрахує…

– Ви ж, Галино Олексіївно, в медицині з 1986 року?

– Так, а чверть століття – в кардіології. Ні, я не з династії, але так трапилося, що мій батько помер від пороку серця, коли я навчалася лише в шостому класі. І швидше за все в моїй підсвідомості з’явилося бажання допомагати людям з подібними вадами здоров’я. Та після медінституту я, щоби набратися відповідного досвіду, працювала декотрий час дільничним.

– Дійсно, це гарна практика, і сьогодні Ви точно можете визначитися з тим, що найважче в роботі лікаря-кардіолога.

– Авжеж, та й взагалі лікаря будь-якої спеціалізації. Найстрашніше, коли пацієнт помирає незалежно від віку.
І щастя, коли після тривалого лікування людина починає посміхатися.

– Нині, в непрості часи воєнного стану, в нашій країні звернень до Вас побільшало? Адже до міста прибуло поповнення.

– Так, окрім кам’янчан, у нас лікуються внутрішньо переміщені особи з Бучі, Миколаївщини, Харкова… Ні, це не обов’язково люди поважного віку, хоча молодих, зрозуміло, менше. І це добре, бо хто тоді нас захищатиме?

– Труд Ваш, Галино Олексіївно, безумовно, важкий. Ніколи не відчували розчарування?

– Було. Це тоді, коли ти, здається, віддаєшся справі на повну, а дехто з пацієнтів починає тебе ображати безпідставно. З другого ж боку, треба прощати хворій, знесиленій, капризуючій, з поганим настроєм людині.

– Ваші діти пішли по Ваших стопах?

– Ні, моя донька, ще змалку наслухавшись розповідей мого брата – військового, зробила власний вибір, закінчивши Хмельницьку прикордонну академію. Отже, наразі зі своїм чоловіком служать.

– А Ви у не такі вже й часті години дозвілля присвячуєте себе яким заняттям?

– Улюбленій онучці – другокласниці, котра потребує багато уваги, як Ви розумієте. Запитуєте, чи маленька часом не лікує своїх ляльок? Поки що її більше приваблюють їхні зачіски, тож експериментує зі стрижкою.

– Галино Олексіївно, якби (зовсім трішки фантазії) Вас запросили стати міністром охорони здоров’я України, про що був би перший наказ?

– Одразу можу сказати – про заборону скорочення ліжок у кардіологічних відділеннях лікарень: людина із важким серцевим захворюванням аж ніяк не дасть собі раду самостійно, в домашніх умовах. Тим більше сьогодні, в умовах війни, а відтак і серйозного стресу.

– Неможливо не погодитися. Дай Боже, щоби Вас почули. Без яких якостей не буває, на Ваш погляд, справжнього лікаря?

– Можна було б і перерахувати їх, враховуючи і моральний, й професійний аспекти, та я хотіла би висловитися лаконічно – любити людей – і жодних секретів.

– Один із Ваших пацієнтів, який переніс інфаркт і котрого Ви ставили на ноги, спробував висловити свою вдячність у віршованій формі. Впевнена, що з ним будуть згодні десятки й сотні врятованих Вами людей.

Лариса МАСЛОВА.

Дякую, лікарю!

Галино Олексіївно, чарівна, –
Подяка й уклін Вам доземний!
До нас Ви входите, як та царівна,
Що світла серцем й розумом ясним.
Це ж скільки душ уже Ви оживили?
А скільки радості подарували за цей час.
Удячним пацієнтам, що дивились
На Ваші милі руки і на Вас.
У Вас душа завжди відкрита людям,
Що мріють серцем лихо обхитрить,
А Ви у цьому – швидка допомога,
Що йде до пацієнта кожну мить.
По крапельці Ви сили віддаєте,
Але упевнено, надійно і щодня.
Тож хай же Вам лише добро сміється
І тішить серце й душу без кінця.
Спасибі, рідна, добра і сердечна,
За все-усе, що разом з Вами ми пройшли.
Прийміть від нас любов, хай безкінечно
Дає і силу, й мужність назавжди!
Володимир КОСТЮК. с.Баговиця.