Кам’янецька дистанція в 50 років Михайла Кози

Ці світлини зроблено в міському лісопарку біля дитячої спортивної школи в одному і тому ж місці в одну і ту ж пору з різницею в 50 років.

Цього фізкультурника-любителя, чоловіка в спортивній одежі, можна бачити декілька разів на день в різних районах Кам’янця. Постійно рухливий, піший спосіб пересування, систематично спортивний, стрункий вигляд привертає увагу не тільки жителів, а й гостей міста. Хто він?

Це Михайло Миколайович КОЗА – токар Волочиського райоб’єднання «Сільгосптехніка», який 1967 року після обласних змагань на звичайних дорожних велосипедах як призер, член збірної області по «Колосу» з лижних перегонів за пропозицією та протекцією тренера Л.Ляхненка приїхав вступати до вельми авторитетного на ті часи Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму на щойно відкритий відділ електрифікації сільського господарства.

Склавши вступні іспити на відмінні й добрі оцінки, лише завдяки неймовірним зусиллям відомих спортивних діячів міста К.П. Нагачевського, чемпіона України, штангіста, І.С. Ходзінського, керівника з фізвиховання, був спочатку зарахований учнем зоотехнічного відділу, а пізніше, в результаті обміну, перевівся на відділ електрифікації сільського господарства.

Навчаючись в технікумі, був старостою групи, ленінським стипендіатом, рекордсменом з бігу. Активно поєднував навчання із заняттями художньою самодіяльністю, спортом. Оформляв і редагував популярний в ті часи, викривальний «Комсомольський прожектор». Мав п’ять дорослих перших спортивних розрядів – з кросу, велоспорту, академічної греблі, лижних перегонів, шахів. Закінчив технікум з відзнакою.

Після закінчення технікуму, згідно з рішенням Державної комісії з розподілу молодих спеціалістів (тоді було саме так), був направлений на посаду інженера-електрика в новостворений радгосп-технікум (на базі Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму, навчального господарства с.Зіньківці, х.Козак, колгоспів ім.Мічуріна сіл Довжок, Нагоряни, ім.Димитрова сіл Кадиївці, Суржа). Його створення мало сприяти вдосконаленню навчально-виробничого процесу з метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів сільського господарства середньої ланки.

Впевнено й наполегливо розпочав втілення отриманих знань у сільськогосподарське виробництво. На базі доступного електропостачання впроваджував електропривід у виробничі технологічні процеси (виробництво, приготування, роздачу кормів, механізоване доїння корів, видалення гною, автоматизацію водопостачання, первинної обробки і сушіння зерна, опромінення і електрообігрівання поголів’я, молодняка свиней і птиці).

Одночасно активно займався громадською суспільно-корисною діяльністю, неодноразово обирався парторгом села Суржа, секретарем відділкової партійної організації села Довжок, депутатом Кадиєвецької, Довжоцької сільських рад народних депутатів.

Новітня історія України кваліфікує подібне як хибний шлях однопартійного державного суспільно-економічного творення і розвитку, а тому наслідком цього всього сьогодні маємо чисельні руїни і спогади, а враження болючі й незабутні.

Михайло Миколайович безупинно навчався. Закінчив Кам’янець-Подільський загально-технічний факультет, Івано-Франківський інститут нафти й газу, курси при Мінському вищому політичному загальновійськовому училищі на випадок військової агресії, розгортання другого ешелону, заступника командира полку з політичної роботи.

Працюючи безпосередньо на виробництві радгоспу-технікуму, перебуваючи в лавах КПРС, був обраний секретарем парткому однієї з найбільших партійних організацій Кам’янець-Подільського району. Потім робота в партійно-радянських органах (інструктор оргвідділу РК КПУ, заступник голови райвиконкому, в тому числі з питань підготовки чаші Дністровського водосховища, голова районного комітету народного контролю).

Після розпаду Радянського Союзу, ліквідації органів народного контролю працював на виробничо-господарських посадах (заступник голови райагробуду, начальник лінійно-технічної дільниці електрозв’язку центральної приміської частини району, директор Кам’янець-Подільського міськрайнного вузла електрозв’язку). Був старостою директорів Хмельницької УДПЕЗ «Укртелеком».

За високоефективне керівництво Кам’янець-Подільським центром електрозв’язку, а йому був підпорядкований і Чемеровецький район, нагороджений Державним комітетом електрозв’язку України. Був депутатом Кам’янець-Подільської районної ради народних депутатів п’яти скликань, членом бюро РК КП України.

Спільно працював, особисто контактував з відомими партійно-радянськими, ідеологічними, господарськими авторитетами району, грамотними, результативними, наполегливими керівниками В.М. Смирновим, І.І. Мальченком, В.П. Малим, А.І. Маликом, В.М. Шиманським, В.Й. Савчуком, Г.С. Карастаяновим, Я.І. Іванусем, С.А. Щербанем, Героєм Соціалістичної Праці М.В. Підгородецьким, народним депутатом України М.І. Любенчуком, завучем-наставником В.С.Дем’яненко, командиром навчальної роти Старичівського полку зв’язку майором В.М. Вольвичем.

Брав участь у районних, міських, обласних, республіканських, міжнародних спортивних змаганнях та фестивалях.

З великим задоволенням згадує і розповідає про 30-кілометрові лижні перегони вершинами Карпат в смт Ворохта, про неповторне, захоплююче видовище – одночасний заплив, стрімкий фініш семи академічних вісімок-розпашних на ставах села Ружична, про 50-кілометрові групові велоперегони на дорожних велосипедах Львівським шосе, про численну за кількістю учасників молодіжно-студентську естафету центральними вулицями міста, крос у лісопарку на приз «Золота осінь». По-особливому тепло згадує участь у міжнародних шахових фестивалях у м.Шепетівка, де молодому першорозрядникові Львівської шахової школи поставив найкоротший у практиці подібних шахових змагань мат у дев’ять ходів.

Систематично навідується, прогулюється Михайло Миколайович до Старого міста. Тут він навчався, тривалий час жив і працював.

Емоційно, з великим задоволенням ділиться враженнями, порівнюючи минулий і теперішній вигляд Старого міста. Радіє його невпинним неповторним господарським змінам. Тішиться особистим внеском у його вікове оновлення. З його ініціативи, завдяки його особистим зусиллям, під його керівництвом капітально відреставровано, окультурено і облаштовано історично-архітектурну пам’ятку ХІХ століття «Селянський банк» (будинок старої пошти).

Постійно відвідує шаховий клуб «Гросмейстер». Проводить просвітницьку роботу. Ініціює й розвиває політичні дискусії, переконливо засуджує недружню, агресивну, зухвалу політику сусідніх держав, аргументовано й настійно доводить меседжі єднання кам’янчан-шахістів навколо проукраїнських інтересів.

Михайло Миколайович має сина, онучку. Син, Ігор Коза – подільський композитор, талановитий музикант, виконавець власних пісень. Онучка Евеліна навчається в комунально-туристичному коледжі.

Активний громадянин, залюблений у свій кам’янецький край, в свої місто, район, ветеран праці і спорту, патріот України, наставник молоді Михайло Миколайович Коза для багатьох є добрим порадником, гідним взірцем для наслідування.

Станіслав СТОЯНОВСЬКИЙ, Заслужений працівник культури України, член НСЖУ.