ЇХАЛА ДОКУМЕНТИ ЗДАТИ, А ПРИВЕЗЛА СМЕРТЬ ТВОЮ…

Автор: | Опубліковано Суспільство Немає коментарів

Майже щодня у громади Кам’янеччини приходять жахливі звістки. Україна втрачає найкращих своїх синів. Ось і цього разу Слобідсько-Кульчієвецька громада сумує з приводу загибелі Героя – ІЛАША Романа Васильовича.

17 травня 2023 року, виконуючи бойове завдання, Роман Васильович загинув у районі населеного пункту с. Червонопопівка Луганської області. Вірний присязі, він до останнього боронив українську землю.

Відважному Герою назавжди 38…

Роман був позитивною людиною, яка любила життя, не цурався будь-якої роботи, завжди був готовий допомогти ближньому. Так про нього відгукуються близькі люди і знайомі та дякують за його відвагу.

У свій час Роману Ілашу довелося попрацювати і в млині, і на токарні, і на м’ясокомбінаті… Але де б він не працював, не пас задніх. Бо розумів, що будь-яку роботу потрібно робити добре.

Ще до повномасштабної війни у 2015-2016 роках молодий подолянин, уродженець с.Устя, пройшов бойове хрещення в АТО. Тож коли його мобілізували в листопаді 2022 року, знав, що його може чекати. Ні на хвилину не задумувався, вступивши до лав ЗСУ.

Перед Великоднем Роману Ілашу вдалося востаннє побувати вдома. Він не міг натішитися своїм 5-річним синочком Романчиком. Бо ж не один раз мріяв разом із сином піти на рибалку, якою так захоплювався ще з дитинства. А ще були теплі зустрічі із матусею Світланою Григорівною, братом, іншими родичами, друзями.

– Раніше на телефонні запитання: «Як там – на фронті?», лаконічно відповідав: «Все добре, вистоїмо!», – пригадує свою розмову із двоюрідним братом Яна. – А ось коли приїхав у короткотермінову відпустку, то казав, що там таке робиться, що ніколи в житті не міг би подумати. Але оптимізму не втрачав, вірив завжди у нашу незбориму перемогу».

Про свою останню розмову з сином пригадує і матір Героя: «Роман до мене зателефонував 16 травня, сказав, що вибирається на позицію, що у нього (як завжди) все добре, аби ми не хвилювалися. Після повернення мав знову зателефонувати.

Пройшло кілька днів, а вісточки від сина немає. Питаю у родини, друзів, може кому Ромцьо телефонував. Мене заспокоюють, що, можливо, телефон поламався, чи немає де підзарядити. Але це ніяк мені не допомогло».

Відтоді у жінки все валилося з рук, вона нічого не могла робити. Виходила надвір сиділа і чекала бодай якоїсь звісточки, яка б могла заспокоїти серце матері. Одного дня в такому очікуванні її застали військові, які машиною під’їхали до її двору.

Спочатку серце матері заніміло, у голові промайнули страшні думки. Але військові заспокоїли, повідомили, що її син пропав безвісти, тож потрібно здати тест на ДНК і оформити деякі папери.

«Трохи на душі відлягло, – пригадує Світлана Григорівна. – Їду здавати документи в Кам’янець. А там мене ніби крижаною водою облили: «Ваш син загинув. Є підтвердження».

Жінка не в змозі говорити, сльози накочуються на обличчя, нестерпний біль стискає горло: «Ромцю, їхала документи здати, а привезла смерть твою…».

Нині у домівці матері на почесному місці – портрет сина Романа Васильовича Ілаша. Поруч – його бойові нагороди та подяка…

Ось прийде онучок у гості, вона йому покаже і розкаже, яким був його татусь, як він бив ворога, як захищав рідну країну, як мріяв побачити свого хлопчика вже дорослим і щасливим.

Вічна та світла пам’ять Герою…

Надія ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах

Додати коментар