АРХІТЕКТОР – ЦЕ ТОЙ, ХТО ЗНАЄ РІЗНИЦЮ МІЖ ТИМ, ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ, І ТИМ, ЩО СЛІД ЗРОБИТИ

Коли проходиш повз “білий дім” і над тобою кружляє тисячна зграя ворон та граків, які збираються на осінню толоку, мимоволі згадуєш, що колись тут був базар, який займав площу в майже два квартали. І стояли тут торгові ряди… Людно було та гамірно… Тепер на площі в цілий квартал височіє один будинок, порослий густими ялинами, декілька клумб з квітами, поодинокі декоративні кущі та дерева, що обрамляють цей майдан обабіч. Велика територія геть порожня і зовсім неприваблива.

Стара конфігурація головної площі міста потребує змін. Серед тих, хто хоче вибудувати її по-новому, за сучасним проектом – студенти відділення архітектури та дизайну будівельного коледжу. І я їх у цьому цілком підтримую. Вони ще декілька років тому запропонували міському голові свій проект оновлення майдану Відродження. Але той лише схвалив стремління студентів, сказавши, що йому подобається… Тому проект на одному зі стендів сьогодні так і залишився прикрашати коридор коледжу…

Пройтися аудиторіями – одне задоволення. Та ще й за гіда в мене завідувач відділенням Олег Юрійович Свінціцький.

– Сьогодні на нашому відділенні є двісті двадцять студентів, – розповідає він. – Студенти вчаться складати конструкції будинків та робити проекти. Вчаться, щоб будинок відповідав своїй стилістиці ззовні і зсередини. Адже архітектори повинні прораховувати все, як то кажуть, з нуля.

Хоча цього дня заняття вже добігали кінця, в деяких аудиторіях чекали на мене, журналіста. В одній з них студенти працювали над макетами інтер’єрів. Вони пробують робити це якнайкраще. І є певні практичні наслідки. Наприклад, розробили макет цілого житлового комплексу для “Новобудови” і подарували його керівникам будівництва. Студенти конкретизували пропозиції по забудові, члени ради багато чого брали до уваги, а спеціалісти вже це використовували в своїй роботі. В свою чергу “Новобудова” щедро віддячила коледжу, зробивши утеплення аудиторій.

У кабінеті архітектурного проектування працював саме другий курс, і одна зі студенток представила свою роботу – авторську автобусну зупинку, інша – красиву альтанку. Викладач подає ідею, і всі повинні її швидко викласти в ручному форматі. Клаузура – так називається ця робота на великому аркуші паперу, на якому презентовані різноманітні варіанти майбутнього виробу в загальному вигляді, із пзамальовкою окремих частин чи деталей.

– Ви зробили те, що я вас просив? – принагідно запитує викладач одну зі студенток.

– Так.

– А Ваш колега? – пильно вдивляється Олег Юрійович.

Проект автобусної зупинки мене вразив. Чому ж ці діти не можуть проектувати для міста сміливі архітектурні композиції, тим самим прикрашаючи Кам’янець новизною та молодістю? У 2021 році відділення посіло першість в обласному архітектурному конкурсі. Внаслідок чого студенти отримали дозвіл на проробку двох пам’ятників – у Хмельницькому та Кам’янці-Подільському. А ще вони розробили проекти реконструкції вулиці Соборної, історичного будинку друкарні в Старому місті та Кушнірської башти.

В іншій аудиторії студенти-третьокурсники розробляли на комп’ютері проект багатоповерхового будинку. Це – об’єкт для просторового мислення, і комп’ютер студентам стає як помічник. Щоправда, все вимальовується спочатку в голові, в уяві.

Так-так, навчання тут має свої складнощі: треба вміти і креслити, і малювати, і конструювати, а головне – думати. Та й ще дисципліна сувора в навчанні. Приходять, щоправда, сюди навчатися випускники після художньої школи, але не витримують навантаження, бо ж художники зазвичай вільні люди, як вони себе вважають, а тут систематична праця та дисципліна. Саме креслення, а не малювання, закладає початок просторового мислення.

У кабінеті завідувача багато картин, залишених студентами на згадку. Усі вони написані майстерними пензлями і посіли своє місце в історії коледжу. Олег Юрійович Свінціцький вже більше десяти років очолює відділення, має прекрасний досвід архітектора, реставратора, викладача. Разом зі своєю дружиною, також архітектором за фахом, яка працює завідувачкою наукового відділу НІАЗ “Кам’янець” Лілією Свінціцькою, чимало впровадив реставраційних проектів, зокрема декілька з них по Старому місту. «Будівельник і архітектор – це творчі особистості», – такий постулат поширює він й серед студентів.

А я б ще додала інші слова, десь записані в одному з часописів: «Якщо ви не оптиміст, то не можете стати архітектором». Позачасовість – це одна з ознак у цій професії. І дуже важливо, щоб будівельники та архітектори працювали в сукупності, створюючи сьогодні, та й завжди, привабливу архітектурну композицію міста.

Однак вже давненько між цими професіями вбачається конфлікт, бо майнова та грошова система значно впливає на стан замовлень. Будівельники дещо потіснили архітекторів, бо вони хочуть будувати простіше, тому сьогодні участь архітектора при здачі об’єкта не обов’язкова. Спілка архітекторів звернулася з цим питанням до Президента, однак закон вже декілька років залишається не підписаним. Отож, якість проектної документації стала набагато нижчою.

У нашому місті щороку виростають красиві будинки, з сучасним архітектурним дизайном. Є багато талановитих забудовників, котрі дбають про зручність та комфорт своїх зведених об’єктів. Але як для кам’янчан, як для туристів, так і для мене, вражаючими мовчазними руїнами залишається чимало споруд міста: наприклад, жахає дірявими вікнами вже багато років поспіль, в самому центрі, колишній готель «Україна». В Старому місті – будинок під історичним псевдонімом «будинок ката», на площі Польський ринок, фасад якого зберігся з дуже цінними історичними елементами з різьбленого білого каменю, та й ще підвалами в чотири яруси вглиб. Хто ж ці власники і чому так зволікають з будівництвом – один Бог знає, та й, певно, що міська влада. Шкода, що грошові відносини стали сильнішими за моральні почуття обов’язку перед своєю совістю та громадою.

Отож, майбутній дизайн міста за майбутніми архітекторами, котрі сьогодні так старанно навчаються цій професії, і тими, хто, придбавши колись руїни будинків, не поспішають їх відбудовувати.

А час – одиниця з категорії невблаганних …

Юлія ЛИСКУН.

Поділитися в соціальних мережах