Вершниками по життю

У нашому дворі він з’являвся щотижня. Міцний бородатий циган міг би й не кричати: «Пляшки здавайте! Здавайте пляшки!», бо мешканці багатоповерхівок, побачивши воза, запряженого конем, швиденько вибігали з під’їздів з «авоськами», наповненими склотарою.

Мабуть, у ті часи і народився анекдот про міську дитину, котра знала про мукаючу корівку, мекаючу кізку, а от на запитання, як «розмовляє» конячка, впевнено відповідала: «Пляшки здавайте! Здавайте пляшки…».

ГЕРОЇ…

Слава Богу, малюкам цифрової доби такі помилки не притаманні, бо ж вони не тільки знайомляться з цими розумними, красивими, працьовитими тваринами в зоопарках, на циркових аренах, через інтернет, зрозуміло, а й мають змогу спілкуватися з кіньми в спортивних школах, секціях.

Саме таке покоління і демонструвало свою спритність, вміння, сміливість на ристалищі кінно-спортивного комплексу в с.Ісаківці пройдешніми вихідними на фестивалі кінно-трюкового мистецтва. Із щирим захватом сприймалася глядачами обов’язкова, довільна, показова програми, в яких брали участь діти до 12 років, юніори, більш досвідчена молодь з кінних театрів «Козаки Поділля», «Українські козаки», «Запорізькі козаки», Об’єднаної Ліги Кінних Каскадерів України.

…Ось безстрашна амазонка в національному вбранні летить на стрімкому, гордому скакуні! Хіба що вітер може змагатися з цим прекрасним, захоплюючим видовищем. Її зовуть Анастасія Білобородова – 21-річна студентка ПДАТУ.

– Настю, скільки ж треба навчатися, щоб мати такий приголомшливий успіх?

– Такі рамки й неможливо визначити: це дуже індивідуально.

– Ну, а Ви, до прикладу, котрий рік присвячуєте кінному мистецтву?

– Майже вісім.

– Кажуть, що й піврічних немовлят можна садовити на коня.

– Я свого сина привчаю до сідла з п’яти місяців.

– Круто! А як же Ваш чоловік сприймає таке хобі?

– Нормально. Він також тут. Займаємося однією справою.

-Оце в козацьких традиціях! І ви отак цілорічно без відпочинку?

– Звичайно. Це в наших коней є один вихідний, але ж доглядати, годувати, вивчати їх (у кожного свій характер) потрібно щодня. Вони, як люди, хочуть постійної уваги, ласки, любові…

– Будь-хто може прийти до «Подільської кінної Січі»? Чи треба мати щось таке особливе?

– Лише велике бажання, а від нього буде вже усе необхідне.

– Удачі, Настю, Вам і Вашим друзям по кінному шоу!

На конюшні зустрічаю тендітну школярку, яка чистить красеня-спортсмена. Діана — киянка, їй п’ятнадцять, спеціально прибула на змагання.

– Діано, коли ж ти вперше сіла на коня?

– У дванадцять.

– Хтось у твоїй сім’ї закоханий у коней?

– Я – перша.

– І тебе ось так і благословили батьки?

– Не зовсім так, мама спочатку боялася за мене… Згодом зрозуміла, що мене не переконаєш у зворотньому.

– Характер!

– А без нього нічого й не досягнеш.

 ТА КУМИРИ

У перервах глядацька аудиторія із задоволенням аплодує сольним виступам самодіяльних артистів, розмірковує над непростими питаннями вікторини, котру проводить ведучий. Дорослі та малі залюбки погоджуються на масові ігри.

Он як азартно блищать очі цих дівчаток і хлопчиків з інтернатних закладів. Скажімо, для вихованців «Славутинки» це незабутнє свято чудової погожої днини влаштували їхні давні друзі – благодійний фонд «МіСт» імені Михайла Савенка (президент Сергій Ісаєнко) та Центральний канал українського телебачення.

За суттю ця допомога та інші благочинні діяння – це вкладення капіталу в гідне майбутнє держави України – здорове, амбітне, із сильною волею, здатне повноцінно реалізуватися в подальшому житті. А відтак можна стовідсотково спрогнозувати, що завтра дехто з цих підлітків обов’язково захоче займатися цим дивовижним спортом, аби стати вершником по життю.

Лариса МАСЛОВА.