Стара Ушиця пам’ятає велокрос, якому… 60 літ

…Осінній день 1957 року. У тодішньому Староушицькому районі відбулася цікава спортивна подія – велосипедний крос, про який, мабуть, мало хто пам’ятає. Маршрут протяжністю приблизно двадцять п’ять кілометрів.

У другій половині 50-х років велосипеди впевнено входили в побут людей, насамперед молоді, адже життєвий рівень населення поступово підвищувався. Цьому сприяли відміна великих податків на м’ясо, молоко, яйця (1953 рік) та інші державні заходи.

А на початку 50-х років велосипед у селі був рідкістю. Пригадується таке. На перерві 1951 року учні Студеницької семирічної школи оточили директора Івана Дупляка, що стояв із велосипедом. Діти з великою увагою розглядали, обмацували, дивувалися, запитували. Бо й справді то було диво. А мій однокласник, жартівник Микола Покотило весело вигукнув, що в нього скоро теж з’явиться велосипед. Вибухнув гучний сміх. Діти не повірили у можливість сказаного, бо й справді цього не сталося. 1952 року в моїй Студениці водилося вже два велосипеди (у вчителів Івана Дупляка і Петра Гаврищука, батька автора цих рядків). Адже педагоги, як і медики, щомісяця отримували зарплату, колгоспники ж не мали можливості придбати такий засіб пересування. Як уже говорилося, домучували згадані та інші податки…

…Осіннього дня 1957 року працівники сільради повідомили, що в Староушицький військкомат викликаються з велосипедами допризовники. Наступного дня вісім юнаків на велосипедах вирушили до Старої Ушиці. Того ж дня до військкомату прибули юнаки (переважно допризовники) зі Старої Ушиці та інших сіл району. Серед них хлопці із Борсуків, Вахнівців, Зелених Куриловець, Косиковець, Лоївець, Пижівки, Шебутинець, Шелестян та інших західних сіл Староушиччини (нині у складі Новоушицького району). А так вишикувалися велосипедисти із Раколупців (згодом Барвінкове), Чугра (обидва села потрапили під затоплення), Гути-Чугорської, Чабанівки, Лисківець, Привороття (Подільське), Козодавинець (Каштанівка), Грушки, Кривчан (у складі Старої Ушиці), Гораївки тощо. Чекали цікавого повідомлення і юнаки з Бакоти, Студениці, Теремець (також потрапили під затоплення) та Колодіївки – найзахідніших сіл Староушиччини.

Біля військкомату ми побачили працівників: підполковника Бочарова, капітана Бахтіна, старшого лейтенанта Циганова, керівника спорту району Васильєва. Нам повідомили, що проводиться районний велосипедний крос. Веніамін Васильєв визначив завдання і маршрут: Стара Ушиця – місце поблизу спуску у Бакоту – шосейна дорога з Кам’янця-Подільського – військкомат. Юнаки сіли на свої слухняні велосипеди, застебнули шпильками широкі штанини (така тоді водилася мода), адже спортивних костюмів ні у кого не було, на спортсменах був звичайний одяг. Натиснули на педалі й щодуху помчали вулицями у південно-західному напрямку. Далі подолали підйом і виїхали на прямий, рівний шлях у напрямку Бакоти.

День радував погожою погодою. Сонечко дарувало нам щедре проміння, на небі час від часу з’являлися хмарки. У процесі просування лунали пісні, жарти та вигуки. Довга, але пряма й рівна дорога тягнулася приблизно 10-11 кілометрів. Траплялися подорожні, які з цікавістю спостерігали за пересуванням велосипедистів.

Минули Конилівку, Гораївку, Дурняківці (Наддністрянка), що примостилися зліва, недалеко від дороги. Перед очима праворуч промайнув лісок. Де-не-де траплялися кущі. Лише курява здіймалася вгору. Мчали щосили. Кожному хотілося гідно подолати дистанцію і прибути до фінішу. Дісталися місця, яким спускалися колись до знаменитої Бакоти. Ось і роздоріжжя: дорога, якою мчали велосипедисти, прямувала далі на захід, до Бакоти, інша її перетинала. Там повернули праворуч і помчали до шосейної дороги, що вела з Кам’янця-Подільського до Старї Ушиці. Дорога була рівненька, тому тих кілька кілометрів подолали легко й швидко. Ця дорога добре відома й тепер для тих, хто відвідує Бакотський монастир. Так дісталися шосе. Попереду побачили густий ліс і повернули вправо. Поруч, паралельно до шосейної дороги, проходила грунтова, якою ми прямували до Старої Ушиці. Обабіч нас вітали молоденькі черешні. Минули Кривчани, єврейське поховання 1942 року.

Ось і серпантин бруківки – кілька крутих поворотів при спуску до села. Трійка велосипедистів (автор цих рядків, Віктор Семенчук з с.Лоївці, Іван Гаврищук з с.Студениця) помітно відірвалася від решти учасників. Останні сотні метрів дороги виявилися досить крутими, навіть небезпечними, оскільки спортсмени відмовилися від гальмування. Запам’ятався зліва від спуску великий цвинтар, а зовсім близько побачили крайні хати. Попереду мчав автор цих рядків, за ним прямував Віктор Семенчук, наступним – Іван Гаврищук. Решта учасників кросу залишилися позаду.

Спітнілі, але щасливі, втрьох ми щодуху наближалися до фінішу. Ще здаля помітили, що Веніамін Васильєв якось дивно, раз-по-раз поглядає на годинник. Коли завершилися останні метри, він почав вигукувати: «Зрізали? Обманули?». Не вірив у наш успіх. Запитав, чи, бува, не проїхали ближчою дорогою, що вела до шосе. А коли прибула решта велосипедистів, то переконався, що ми чесно й гідно пройшли дистанцію. Тоді зрадів, потиснув нам руки й тепло привітав. Тепло вітали й інші.

На нашу честь оркестр зіграв марш. А далі під звуки бадьорої музики усі попрямували на стадіон, де нас очікувало багато людей. Серед них я впізнав секретарів райкому комсомолу Івана Козака і Галину Кобринську. Нас радо вітали учні школи, вручали квіти. Переможцям вручили Похвальні листи за призові місця. Автор цих рядків став першим, другим – Віктор Семенчук, третім – Іван Гаврищук. Тоді кожному зі згаданих переможців присвоїли третій спортивний розряд і видали відповідні документи. Веніамін Іванович доповів, що ми навіть перевершили норматив третього спортивного розряду.

Щасливі поверталися додому. Про згадану подію Веніамін Васильєв написав у районну газету «Наддністрянська правда». 1959 року район був ліквідований. А згадану назву перебрав часопис Новоушиччини (вона зберігається й досі).

…У ті часи районні спортивні змагання проводилися досить рідко, та й то лише з окремих видів спорту: легкої атлетики (біг, стрибки, метання гранати, штовхання ядра), волейболу і шахів. До речі, гарних успіхів з шахів досягав мій товариш зі Студениці, учень Грушківської середньої школи Іван Подорожний. Баскетбол тоді лише починав входити в спортивне життя села, а про гандбол ми й гадки не мали. Такі змагання з велоспорту в районі відбулися вперше, а ось волейбол процвітав у кожному селі. Пригадується, якою потужною була команда в моїй Грушківській середній школі (до команди №2 входив і автор цих рядків). Цей вид спорту був улюбленим серед школярів.

Їздою на велосипеді я займався з тринадцяти років. А в згаданих змаганнях брав участь на велосипеді товариша, згодом жителя міста Братська (Сибір, Російська Федерація), Івана Свідерського, оскільки мій велосипед потребував ремонту.

…З того часу минуло 60 літ. На жаль, більше велоспортом не займався, оскільки того року був призваний в армію. Та ця подія назавжди залишилася в пам’яті. Часто згадую той осінній щасливий день, коли молоді, енергійні юнаки Староушицького краю здійснили цікавий велосипедний крос. Спливають у пам’яті тепла зустріч на стадіоні, сердечні привітання, бадьора музика, вручення нагород та мої друзі. Зберігаю Похвальний лист, фотографію і посвідчення про присвоєння спортивного розряду. Буду радий, якщо хтось із учасників того кросу прочитає ці рядки, які повернуть його у тепер уже далеку юність.

Анатолій ГАВРИЩУК. м.Кам’янець-Подільський.

Поділитися в соціальних мережах