ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ВІКУ НЕ МАЄ

Більше року КНП «Хмельницька обласна лікарня» очолює наш земляк Яків ЦУГЛЕВИЧ. Починав свій трудовий шлях з лікаря-хірурга, а з часом Якову Миколайовичу довірять очолити Кам’янець-Подільську центральну районну лікарню, департамент охорони здоров’я Хмельницької обласної державної адміністрації. Зараз він – керівник однієї з найкращих обласних лікарень України. Про досягнення, здобутки і плани напередодні професійного свята – Дня медика, наша розмова з Яковом Миколайовичем.

– Якове Миколайовичу, аби бути гарним керівником, потрібно, напевно, бути ще й вправним адміністратором і господарником. Лише тоді можна сподіватися на позитивні результати. Ви такою людиною є, адже знаєте систему роботи в галузі охорони здоров’я, починаючи з маленького гвинтика і закінчуючи потужним механізмом. З чого розпочали на цій посаді роботу Ви та яким пріоритетам надавали перевагу?

– Насамперед ми розробили перспективний план розвитку. Без нього рухатися вперед неможливо. Напрацювали систему роботи, велику увагу приділили кількості надання медичних послуг. Це є важливим моментом, адже від того, скільки їх буде, залежить фінансування Національної служби здоров’я України (НСЗУ). Ми підписали з нею договори, і нині наш медичний заклад є успішною прибутковою організацією.

– Які першочергові завдання в роботі Ви для себе на той момент визначили?

– Визначили і щодня продовжуємо працювати для людей. Можу сміливо сказати, що на сьогодні хворих ми забезпечуємо повністю всім необхідним за пріоритетними пакетами – безкоштовно ліками, необхідними медматеріалами, поступово покращуємо матеріально-технічну базу. Паралельно, в міру можливого фінансування, проводимо ремонтні роботи. Наразі закінчуємо ремонт сьомого корпусу, зробили заміну комунікацій, відкрили інсультний центр з сучасним обладнанням. З 1 липня плануємо відкриття пункту невідкладної допомоги. Для цього ми закупили все необхідне обладнання. Завдяки йому покращиться діагностування. Ми придбали 2 апарати УЗД, 2 рентгенапарати, лапароскопічну стійку на суму близько 23 млн грн. Маю надію, що це лише початок, і при правильно організованій роботі зробимо набагато більше. Маємо лише одну проблему – це велика територія, на якій розміщені корпуси обласної лікарні. Аби її привести в такий вигляд, який хотілося б, потрібні відповідні кошти. Ми є установою обласної ради, і, на жаль, на цей рік фінансування не отримаємо. Розумію, що наразі як і в області, так і в державі є чимало невирішених проблем, які потребують першочергового фінансування. Але і про медицину не варто забувати, бо нам теж є над чим працювати, удосконалювати, втілювати задумане у реальність.

– Якове Миколайовичу, штатна чисельність працівників лікарні чимала, в кожному відділенні своя специфіка роботи. Як вдається налагодити робочий процес так, щоб відчувався ефективний результат?

– Насамперед, потрібно правильно підходити до системи планування самої роботи. Це так звані щоденні «п’ятихвилинки», щотижневі наради із завідувачами відділень, де обговорюється не лише медична, але й фінансово-господарча складова. Лише в такому розрізі можливо визначити проблемні ділянки роботи і визначити шляхи їх вирішення, або за потреби усунення. Така практика з’явилася не вчора, вона дієва впродовж десятків років і, на мою думку, є найбільш продуктивною. Разом із завідувачами відділень ми зробили проектно-кошторисну документацію на утеплення 7-го і 3-го корпусів поліклінічного відділення. Плануємо заміну ліфтів, сантехнічних труб через їхню зношеність. Сподіваємося на додаткове фінансування.

– Надзвичайно важливою складовою в роботі керівника медичної установи є кадрова політика. За яким принципом працюєте Ви і кому надаєте перевагу: досвіду чи молодому потенціалу?

– Досвід, звичайно, має бути, але професіоналізм набагато важливіший. А він віку не має. Лікар або фахово робить свою роботу, або він обрав не ту професію. З впевненістю можу сказати, що в нас працюють високоосвічені, професіональні люди. Ми одними з перших почали протезування, розширили надання медичних послуг у напрямку офтальмології і урології. До нас приїжджають пацієнти не лише з області та України, а й з-за кордону. Це відзнака нашої роботи, і ми цим надзвичайно пишаємося. По особливому ставлюся до молодих спеціалістів, вони багато їздять на навчання в інші країни, опановують там нові технології, повертаються додому і впроваджують їх в життя. У нас сьогодні працює 5 докторів наук, близько 30 кандидатів наук, є працівники кафедри Вінницького медичного університету. Всі вони працюють як єдиний злагоджений механізм, який не дає збоїв. Думаю, так буде і надалі.

– Якове Миколайовичу, зрозуміло, що планів є дуже багато. Для їхньої реалізації необхідно, звісно, фінансування. Та все ж таки, чого нам чекати найближчим часом в обласній лікарні?

– У планах – відкрити лор-відділення, відділення для реабілітації травматологічних хворих. Для цього необхідні спеціалісти, пошуками яких ми нині активно займаємося. Вважаю, що кожний день роботи має бути ще одним кроком вперед.

– У розмові Ви згадали про поїздки на навчання і обмін досвідом за кордоном. Знаю, що і Ви завжди берете участь не в одній делегації і не один рік поспіль. Чим вразив Вас закордон, який досвід привезли з собою?

– Так, їздив багато і за можливості робитиму це надалі. Це завжди цікаві поїздки, збагачені інформативно і наочно. Як лікаря-хірурга мене, звісно, вразила робота моїх колег і в європейських країнах, і в Америці. Можливо, не так робота, як її організація. А вона неможлива без сучасного обладнання. За останніх 10 років Україна в цьому напрямку почала рухатися активніше. Хочеться вірити, що цей процес прискориться.

– Майже завершена реформа галузі медицини в частині децентралізації. Не всі із задоволенням сприйняли початок цієї реформи, коли це стосувалося надання послуг первинної допомоги, потім вторинної. Нині реформа дійшла й до обласних лікарень – «третинки». Людям важко перелаштовуватися, але час не чекає. З якими проблемами вони зіштовхуються тут?

– Проблеми можуть бути будь-де, але в даному випадку все залежить від організації роботи сімейного лікаря, який надає направлення. Розумію, що людям подекуди важко перелаштуватися, та згодом вони зрозуміють, наскільки це зручно. До прикладу, візьмемо ту ж електронну реєстратуру. Нині не потрібно вичікувати в чергах тощо. До Хмельницької обласної лікарні звертається багато пацієнтів за кваліфікованою допомогою, яку не можуть отримати на місцях. Ми проводимо майже 17 тисяч операцій у рік, а це щоденно 70-80 різноманітних оперативних втручань.

– Не можу оминути тему пандемії, коли лікарі сам-на-сам зіштовхнулися з невідомою хворобою. Для всіх медиків, а особливо керівників медичних установ, це був своєрідний тест на витривалість, вправність і вміння оперативно реагувати. Без заперечень можу впевнено сказати, що Вам це вдалося на всі 100%. Що стало тією рушійною силою, яка спонукала не опустити руки, а акумулювати максимально сили для боротьби з пандемією?

– Наша лікарня була і є нековідна. Перепрофілювання здебільшого торкнулося райлікарень, які викладалися наповну. Але це не значить, що ми поза хворобою. Так, ми забезпечили кисневими концентраторами, іншими антисептичними засобами гемодіалізних хворих. Спрацювали швидко, інколи самотужки і за рахунок спонсорів забезпечили себе всім необхідним. Під час пандемії медики як ніхто об’єдналися і довели, що можуть упоратися зі всіма викликами. Це вселяє гордість, моральне піднесення, тому кожному з них кожного дня кажу «Дякую!».

– Не можу не згадати про Вашу громадську діяльність. Вже другу каденцію поспіль Ви є депутатом обласної ради. З якими запитами і зверненнями найчастіше звертаєтеся до депутатського корпусу?

– Зрозуміло, що перевагу надаю медичній галузі. Хочеться, аби бюджетний кошик був направлений сюди. Є потреба у збереженні туберкульозних ліжок, зараз необхідно зробити ремонт дитячого відділення. Нещодавно відкрили новий кардіоцентр, і левова частина коштів пішла сюди. А взагалі, якщо робити аналіз, то кошти потрібно виділити на всі галузі. Як депутат на окрузі працюю з людьми, по можливості реагую на їхні звернення. Хочеться, звісно, залучати на наш округ якомога більше коштів, враховуючи всі потреби.

– Чи сумує Яків Миколайович за Кам’янець-Подільською центральною райлікарнею?

– Лікарня має гарного перспективного молодого керівника, з яким ми постійно спілкуємося як і з іншими лікарями. Знаю всі їхні проблеми, намагаюся у всьому допомогти. Шкодую, що не вдалося зробити цю лікарню опорною через юридичні аспекти. Але в будь-якому випадку робота тут – це великий і значний період мого життя, коли я вчився бути керівником, господарником та адміністратором. Саме цей досвід допоміг мені нині в роботі. Кожний етап у ньому – це сходинка, яка веде вверх. І ким ти станеш, залежить від тебе особисто, від твого вміння залишатися у всьому людиною.

Напередодні професійного свята хочу побажати своїм колегам насамперед здоров’я, успішності, впевненості в завтрашньому дні, гідної обіцяної заробітної плати, сімейного щастя, благополуччя та добробуту! Вірю в те, що наша медицина буде на рівні інших країн європейського союзу.

Ірина ВАРЕНИЦЬКА.