Про рекламу та чорного лебедя з прокладками (фейлетон від “Краю Кам’янецького”)

А чи подобається вам, шановні читачі, телевізійна реклама? Чую немало як негативних, так і схвальних відгукув, та все ж насмілюсь стверджувати, що ви не любите її так, як мої знайомі Самсуненки.

Міла Танасіївна, між нами кажучи, найогидніші серіали дивиться заради улюбленої реклами, котра вискакує на екран кожні десять-п’ятнадцять хвилин. Отож, у голови сімейства Мирона Марковича нема жодних шансів повболівати за Роналдо або ж політичні, до прикладу, дебати зацінити, бо за першої-ліпшої спроби заволодіти пультом, дружина виявляє таку агресію, що сусідський ротвейлер Альбатрос не ризикнув би зачіпати тієї миті бабу Мілу.

Що ж, до всього звикається, от і дід Мирон давно вже відмовився від статусу найактивнішого глядача ТV, знайшовши себе в інших сферах: навчився вправно смажити котлети, запікати гуску з яблуками та відбілювати фіранки…

А нещодавно другокласник Матюша Самсуненко, надивившись отого калейдоскопа на «плазмі», поцікавився у своєї вчительки, яким прокладкам вона надає перевагу – шведським чи вітчизняним? Наближалося свято 8 Березня, тож малий джентльмен розмірковував над подарунком для подружки, а відтак йому конче треба було порадитися з авторитетною людиною, яка знає у цьому толк.

Словом, рекламна бацила заволоділа майже всіма членами родини. Зять Самсуненків, уважай, за півроку набрав центнер живої ваги, бо щодня перед обідом, подібно героям реклами «Ай, молодець!», уживав «Мезим», тож з тієї причини не помічав, як зі столу зникали півпоросяти, тарілочок так зо п’ять запіканок і розміром, приблизно з графин, головка твердого сиру.

Дошки від його ходи підозріло прогиналися, і тесть зрозумів, що незабаром доведеться бетонувати підлогу.

А синок Мирона Марковича «підсів» на «Швидкі гроші». Ви ж знаєте, що то воно є. Це коли й кота Мурчика можна посилати до банку, адже ні ідентифікаційного коду, ні паспорта, ні домашньої адреси не вимагається. Щоправда, позичальнику після того слід гарненько подумати, в який спосіб він відмовиться від власного життя.

А тим часом Міла Танасіївна не мала спочинку, аналізуючи разом із творцями реклами якість йогуртів або ж пігулок для схуднення, критично оцінювала золоті та срібні вироби, подумки вивозила весь товар із супермаркета «Просто закупись», обирала зі знаменитим співаком (пам’ятаєте «Ой, мама, шигидим – шигидим») найкрутіші смартфони…

Та найбільше її приваблювала реклама молодильних засобів, які за день-два зроблять тебе такою, як Тіночка Кароль чи Наталя Могилевська. Бо ж, погодьтеся, образливо чути від поштарки: «Ось тут, пенсіонерочко, розпишіться…».

Скажу по секрету тільки вам, що Міла Танасіївна й лагідне «бабуся» від онуків сприймала як вирок. І тому їй вкрай були потрібні ота мазь під назвою «Чорний лебідь» й гель для всього тіла «Щасливиця».

Доставка продукції (ага, і ви користуєтеся послугами «Розетки»!) не забарилася. Лягаючи спати, баба Міла щедро намастилася тим чудодійним кремом, уявляючи, якою вона буде завтра та як заздритимуть їй баба Уляна й ота пліткарка Захарівна, котрі мешкають в кінці вулиці.

Мирон Маркович прокинувся за давньою звичкою рано. Солодко потягнувся, прикидаючи, що б такого смачненького приготувати на сніданок. Повернувся до своєї половинки поділитися цікавою ідеєю й раптом відсахнувся з жахом. У роті миттєво пересохло, руки тряслися – біля нього сопів мужичара з волохатими грудьми і ногами.

– Я, здається, сплю, – майнуло в свідомості. – Тю-ю-ю, треба ж такому привидітися… Та ні ж… й насправді… мужик… Ні, це щось з моєю головою. Як це?.. Ну, дах поїхав, певно?

Останню фразу він проказав уголос, опинившись уже на килимку біля ліжка.

– Ото вже й, мабуть, поїхав твій дах, дідугане, – захрипів… чи як воно… захрипіла супружниця. – Й поспати не дасть. Йшов би на кухню, там є чим зайнятися…

Баба Міла при цьому невдоволено поворушила розкішними вусами. Дід Мирон, задкуючи, вискочив зі спальні: «Це ж як воно має нині бути?.. Одружувався ніби на жінці, а виходить… з мужиком віка доживати. Мара якась».

Міла ж Танасіївна, хутенько підхопившись, підбігла до дзеркала, щоби помилуватися подарованою їй красою, і як заверещить, що баба Улька побігла притьмом до Захарівни, аби з’ясувати, що таке сталося у Самсуненків, до котрих уже мчала швидка.

Лікар, оглянувши баба Мілу, похитав головою: «Збій гормонів… Неконтрольоване застосування препаратів. Реклами, любонька… тобто любенький, надивилися? Ясно, мужик – не бегемот, але якби ще трішки перевищили дозу, вже би в зоопарку прописувалися, а там не так вже й комфортно та й телевізора нема…».

Міла Танасіївна розплющила очі, коли сонечко стояло вже досить високо. Швиденько вихопила люстерко з-під подушки: глибокі зморшки перетинали обличчя по горизонталі, вертикалі й діагоналі.

– Ет, – поморщилася, – видно крем недостатньо дорогий…

Я ж хочу лише запитати: «Ви все ще полюбляєте рекламу, читачу?».

Леся НЕСМІЯН.